Просвітницький блок інформації


БІБЛІОТЕКА ВІННИЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

ВІРТУАЛЬНІ ВИСТАВКИ ВІРТУАЛЬНІ ПЕРЕГЛЯДИ ФОТО-ВІДЕО ГАЛЕРЕЯ
КАЛЕНДАРІ МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ   ІСТОРІЯ  КНИГИ
АФОРИСТИКА ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ ЦІКАВИНКИ





ЛІТЕРАТОРИ ТА КНИГИ

Разом з іншими рабами Езопові було наказано зробити кількаденний перехід. Езоп звернувся до хазяїна з проханням дати йому легшу корзину, бо він значно поступається силою перед іншими рабами. - Вибери собі сам! — сказав хазяїн.

Езоп узяв найбільшу корзину з хлібом. Товариші сміялися з нього: він ледве дійшов до місця ночівлі. Але наступного ранку йому було значно легше нести свою ношу - раби повечеряли й поснідали кількома хлібинами.

До місця призначення Езоп ішов майже з порожньою корзиною.



Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечора¬ми ходити на площу Сапта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:
— Мій пане, я зобов'язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.
Данте відразу сказав:
— Яйце.
Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:
— З чим?
Данте:
— З сіллю.



Гомер - письменник, що не писав. Гомер давно вважається найвидатнішим письменником усіх часів, хоча він не написав жодного рядка. Усі свої твори Гомер тримав у пам'яті з тої простої причини, що не вмів ні читати, ні писати.



1727 року Вольтер перебував у Англії, громадськість якої була налаштована проти Франції. Одного разу, коли він прогулювався по Лондону, письменника оточила юрба. Залунали вигуки:

«Вбити його! Смерть французам!»

Вольтер не розгубився і, звертаючись до натовпу, мовив:

- Ви хочете мене вбити за те, що я француз! Та хіба я вже не досить покараний тим, що не англієць?..

Почулися оплески. Письменник спокійно пішов далі.



Данте Аліг'єрі, підсумовуючи свої міркування щодо мети та умов письменницької праці, висловив таку думку: «Ніжачись на перині м'якій, слави собі аж ніяк не здобудеш». І тим самим проголосив свою прихильність до аскетизму, дисципліни творчості, повсяк-денної виснажливої праці. Кілька століть по ньому більшість його творчих нащадків дотримувались таких же поглядів.



Жюль Верн протягом двадцяти п'яти років написав п'ятдесят пригодницьких романів, герої яких долали відстані між континентами, відкривали нові землі, блукали, мандрували, плавали, в той час, як сам автор роками не виїздив із рідного міста й половину з тих двадцяти п'яти років провів у своєму кабінеті.



Гюстава Флобера, відмовився від усіх принад життя, зачинився в маєтку Круассе й просиджував аж до темряви за своїм письмовим столом, багато разів переписуючи розділи роману «Мадам Боварі».

«Проваджу прикре життя, позбавлене всіх радощів,— скаржився він в одному з листів,— і мене підтримує тільки моя несамовита затятість, часом вона плаче від безсилля, але не здається. Я люблю мою роботу любов'ю нестямною і дикою, як аскет, волосяниця роздирає моє тіло».



Справжнім «рабом мистецтва» був і його земляк Оноре де Бальзак. Працюючи над «Людською комедією», він забував про все на світі. Безсонні ночі, які, він присвятив роботі над творами, виснажували його сили, відбирали роки життя, але він, не звертаючи на це уваги, працював і працював, збуджуючи себе небезпечним для його здоров'я напоєм — кавою.

Хтось з його сучасників не без іронії сказав: «Натхнення Бальзака дорівнює п'ятдесяти тисячам чашок кави».

Cвоєрідним «допінгом творчості» кава була й для Дені Дідро, і для Жан-Жака Руссо, і для Фрідріха Шіллера.



Коли до хворого Гейне прийшов знайомий письменник, поет почав перед ним виправдовуватись:
- Пробач, але в моїй голові зараз зовсім порожньо. Тільки що від мене пішов Н., ми з ним обмінювалися думками.



Коли молодий Шевченко познайомився з К. Брюлловим, захват його був невимовний, адже Брюллов похвалив його малюнки.

Приятель Шевченка І. Сошенко згадує, що в житті не бачив він веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас упродовж кількох днів.
— Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий? — питав він кількаразово в Сошенка.
— Завжди, — відповідав той.
— А ця червона кімната його улюблена?
— Улюблена.
— Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний! Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?! І Тарас заплакав.
Ця червона кімната лишилася поетові пам’ятна до кінця днів його. Багато чого він забув, але останніми його словами були «червона кімната» і «Карл Петрович».



Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І. Сошенка:
— А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?
— Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко.
— Чом ти діла не робиш? Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство.
Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався:
— А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював:
— А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.



Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче зібрався до когось з візитом.

Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді:
— Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?— спитав він.
— Та бачте, — відповів Шевченко, — я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото, заки у Броварах мені перепрягли коней, поголився і причепурився, щоб з воза просто до молодого.
— Еге! — відповів Фундуклей. — Коли так, дак куди судженого, туди й боярина.



В один з таких днів я спостеріг за нашим шановним поетом такий самий вибрик запорозького дивацтва, яким здався мені колись його голосний спів на вулиці у Києві.

Домовившись зі мною йти до букініста шукати рідкісну книгу, він прибув і йшов зі мною по Невському проспекту, одягнений у білу напівподерту і дуже виквацяну у фарбу блузу, у благенькому взутті, в поношеному і пом’ятому картузі на голові, так що постать його нагадувала козака Голоту з малоруської думи або вигнаного зі служби чиновника, що спився і звертається до перехожих з проханням: «Пожертвуйте бідному дворянину». Що це було своєрідне дивацтво, підтверджує те, що ні раніше, ні опісля Шевченко так не ходив по вулицях.

Зі спогадів Миколи Костомарова



У російському відділі імператорської бібліотеки І. Крилов тривалий час працював сам. Згодом, за рекомендацією книголюба Смирдіна, йому допомагав писар Іван Бистров. Новий помічник побоювався, чи ж справиться.

- Книжки не вовки, не загризуть, а... цілком проковтнуть! - усміхнувся байкар.











Господар будинку, в якому наймав квартиру І. Крилов, склав контракт і приніс видатному байкареві на підпис. Там, між іншим, зазначалося: якщо з вини квартиранта будинок згорить, той зобов'язується сплатити шістдесят тисяч карбованців. Крилов підписав папір, тільки додав ще два нулі.

- Візьміть, - мовив він, повертаючи контракт господареві.

- Я згоден з усіма пунктами. Але для того, щоб ви були цілком забезпечені, я збільшив суму до шести мільйонів. Для вас буде добре, а мені однаково платити нічим.



Генріха Гейне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.

- Як ся маєш, як почуваєшся? - турботливо запитав друг.

- Як бачиш, не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, - жінки все ще носять мене на руках.



Майбутній поет Шандор Петефі 16-літнім підлітком вирушив у мандри по країні. Він був актором мандрівної трупи, писав вipшi. Часто голодний i не завжди тепло зодягнутий. Один із його друзів так описував свою першу зустріч з поетом:

- 3вiдкіля ви? — запитав незнайомий.

- 3-за власної спини,— тремтячи від холоду, різко обірвав Петефі.

- А тепер куди?

- Вперед, за власним носом, i дайте мені нарешті дорогу! — вигукнув він.



Одного разу Шандор Петефі попросився заночувати в монастирі. Монах привів його до комірчини, вказав на купу соломи в кутку, запитав для годиться прізвище i пішов.

Прокинувся Петефі від того, що хтось світить йому в очі ліхтарем, в якому горіла свічка. Це був абат монастиря.

— Чи не той ти Петефі, пicнi якого співає вся Угорщина? — запитав він юнака.

— Я Петефі,— злякано відпoвiв юнак, боячись, що його можуть вигнати. Про те, що його пісні співає народ, він не знав.

Священик звелів принести доброго вина i вечерю. Петефі до ранку читав абатові i монахам свої віршi. Йому дали грошей на дорогу, i він з легким серцем пішов до столиці.



Коли Пушкін вечеряв зі своїми друзями у ресторані, до нього підійшов знайомий граф і, побачивши щедрий стіл, сказав:

- Мені здається, у Вас багато грошей?

- Так, - відповів Пушкін, - я набагато заможніший від Вас, бо Ваш прибуток йде лише з одного маєтку, а в мене їх 36.

- Як це? - здивувався граф.

- А дуже просто: це літери російського алфавіту.



Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував "шліфувати" свої твори навіть після набору.

Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюго:

- Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати.

- Тоді чому ж ви не обрали іншої професії? - запитав Гюго.

- На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.



Бальзак був непрактичною людиною. Його обманювали видавці, спритні пройдисвіти втягували в сумнівні операції, обіцяючи великі прибутки. В результаті, як правило, замість прибутків Бальзак втрачав гроші, які вкладав у чергову операцію. І тільки почуття гумору рятувало його від горя і відчаю

Так, коли якийсь дуелянт розповідав у присутності Бальзака, що під час поєдинку його врятувало тільки те, що шпага супротивника наткнулась на дрібну монету в його нагрудній кишені, Бальзак сміючись зауважив:

- Якби я був на вашому місці, я б не врятувався!




Бібліотеки в стародавньому світі називались красиво "Аптека душі", або "Притулок мудрості"





У минулому цінні книги зберігались у монастирях, їх приковували довжелезними ланцюгами до столів та полиць



Забудькуваті читачі були у всі часи. В 1975 році в одну з англійських біблотек повернули книгу, яку читачка тримала 43 роки



У великому репертуарі Кропивницького особливе місце посідала роль куркуля Бичка з п'єси "Глитай, або павук". За цю роль артист не раз мав неприємності з боку експансивних глядачів. Один із них, наприклад, серед вистави вигукнув: "Бий його, бузувіра!". А якийсь нервовий чоловік в антракті побіг за куліси шукати "паскуду"...



Московський лікар Беркут у своїх спогадах розповідав, як Гоголь радив одному знайомому спробувати сили в літературі.
- Необхідні вправи, звичка, треба набити руку. Візьми собі за правило писати щодня протягом двох-трьох годин.
- Та що писати, коли в голову нічого не лізе?
- Отак і пиши: "Нічого в голову не лізе". Завтра що-небудь знову додаси і так далі. Наб'єш руку і будеш письменником. Так і я робив.



Своїм солдатським "георгієм" Садовський по праву пишався і часто розповідав історію цього ордена.
- Не аби який хрест, а солдатський, в бою завойований! - казав він.
- Було то під Шипкою. Хоч з "вольноопределяющихся", а солдат (не діло себе хвалити, а скажу) вийшов з мене справжній. У бою з рук здоровенного турка прапор вирвав. Що то подіялось! З усіх боків кинулись на мене турки кляті. Стрілянина знялась страшенна! Не знаю, не відаю, як до своїх добрався. А прапор таки доніс. Так я став георгієвським кавалером.



Славнозвісний Ганс-Крістіан Андерсен був відомий тим, що ніколи не дбав про свій одяг. Його старий потертий плащ добре знав увесь Копенгаген. Одного разу якийсь чоловік зачепив Андерсена на вулиці й в'їдливо запитав:
- Оцей злиденний предмет на вашій голові називається капелюхом?
- Андерсен спокійно відповів:
- А оцей злиденний предмет під вашим капелюхом називається головою?





Марк Твен одержав анонімного листа, в якому було одне слово "Свиня".
Наступного дня у своїй газеті він умістив відповідь:
"Звичайно я одержую листи без підпису.
Вчора я вперше одержав підпис без листа"



Якось викладач ліцею, де вчився Пушкін, викликав його до дошки і запропонував розв'язати алгебраїчну задачу. Пушкін довго переступав з ноги на ногу й писав якісь формули.
- Що ж вийшло? Чому дорівнює х? - спитав викладач.
- Нулю, - посміхаючись, відказав Пушкін.
- У вас, Пушкін, у моєму класі все кінчається нулем. Сідайте на своє місце й пишіть вірші.

Дюма-батько влаштовував прийом. Серед запрошених були люди різних соціальних прошарків. Але саме поділу людей на ранги не терпів письменник. Ось чому біля гардеробу він наказав повісити табличку: "Просимо разом з одягом і головними уборами залишати тут свої звання і титули".



Літературні дивацтва...

Анатоль Франс писав свої твори на старих листах, конвертах, запрошеннях, навіть візитках і квитанціях.

Траплялось і так, що письменники «довіряли» свої твори не паперу, а виробам з порцеляни, віялам, хусточкам, як, скажімо, це робив французький поет Малларме.

Жан-Жак Руссо перед початком роботи стояв на сонці з непокритою головою, вважаючи, що гаряче проміння цього світила збуджує його філософську думку. Фрідріх Шіллер писав свої твори, тримаючи ноги в холодній воді, а Оноре де Бальзак полюбляв писати, стоячи босоніж на кам'яній підлозі. Болеслав Прус, працюючи над своїми романа¬ми, збуджував свою фантазію, нюхаючи міцні парфу¬ми. Агата Крісті диктувала друкарці черговий де¬тектив, лежачи в теплій ванні й ласуючи яблуками.



У Віктора Гюго була термінова робота. Щоб примусити себе виконати її, письменник обстриг наполовину голову й бороду, а ножниці викинув надвір. Поки відросло волосся, Гюго встиг закінчити роботу у визначений термін





Замолоду Олександрові Дюма закидали, що він страшенно забудькуватий. Іноді в сороковому розділі його роману з'являлася дійова особа, яка загинула в четвертому. Щоб уникнути подібних курйозів, письменник у зрілому віці робив з картону невеличкі манекени своїх персонажів. До манекена приклеювася ярлик, на якому вказувалось ім'я, вік, колір волосся і т. ін. Якщо хтось із героїв твору вмирав, письменник викидав відповідний манекен.





Крилов був у театрі на виставі своєї комедії "Урок дочкам". Ролі молоденьких дочок виконували дуже товсті артистки похилого віку.

Коли після спектаклю Крилова запитали, як йому сподобалася їхня гра, він відповів:
- Що ж, вони, як досвідчені актриси, грали дуже добре; тільки назву комедії слід би змінити: це був урок не дочкам, а бочкам.









БІБЛІОТЕКА ПОСМІХАЄТЬСЯ



Библиотеки всегда являлись храмом культуры и самообразования, неиссякаемым источником знаний.

Публика их посещавшая регулярно именовалась интеллигенцией. Так было раньше.

Но, библиотеки существуют до сих пор. И люди в них ходят, и книжки берут почитать.

Что читают нынче можно выяснить по читательским запросам, записанным московскими библиотекарями в библиотеках столицы.


Мужчина читает в электричке книгу и время от времени восклицает:
- Вот это да! Никогда бы не подумал! Не может быть!
В конце концов сидящая рядом женщина не выдержала:
- Да что же вы такое читаете?
- Орфографический словарь!

Читатель:
- Хотел бы у вас взять книжку почитать, но не знаю, какую выбрать
Библиотекарь
- Возьмите что-нибудь полегче.
Читатель:
- Мне все равно, я на машине.




- Телевидиние все-таки никогда не сможет заменить газету.
- Почему?
- Попробуйте уснуть, прикрывшись телевизором

- У вас есть книга Фадеева "Погром"?
- Дайте мне поэтов Чацкого и Фамусова.
- У вас есть книга про старика Потапыча?
- У вас есть записки охотника Тургенева?
На вечере комсомольских поэтов Средней Азии в Москве.
- Никогда не мог понять, почему ее называют Средней. Сегодня понял.

Я читаю только хорошие либо плохие книги, так как на первых я учусь, а над вторыми смеюсь, а это полезно для здоровья. Средние произведения я не читаю - их я сам пишу
(А. Доку)

Почему, когда редактор хвалит, то кругом никого нет, а когда мямлит, что плоховато, что надо доработать, то кругом толпа и даже любимая стоит тут же

Британская энциклопедия объявила о вознаграждении каждому, кто обнаружит опечатку в корректуре подведенного к печати тома. Когда претендентов больше не оказалось и том был отпечатан, подписчики прочли на титульном листе "Британская энциклопудия"



Насочиняли..




ОЧЕПАТКИ ЕК





ВЕСЕЛА МУДРІСТЬ




ПОЕЗІЯ ПРО КНИГУ

Монолог книги

        

Я книга, я - товариш твій,
Користуватись мною вмій.
Я чиста, гарна і приємна,
Тож, друже будь зі мною чемний.
Погані звички забувай
Мене не рви не ображай
І пальці, прошу, не слини,
Коли гортаєш сторінки.
Я, друже, - твій найкращий друг,
Та тільки для охайних рук

В моём шкафу теснится к тому том,
И каждый том на полке словно дом…
Обложку-дверь откроешь второпях –
И ты вошёл, и ты уже в гостях.
Как переулок – каждый книжный ряд.
И весь мой шкаф – чудесный Книгоград…
(Д. Кугультинов)

Отраженье исчезнувших лет,
Облегченье житейского ига,
Вечных истин немеркнущий свет
Это книга. Да здравствует книга!

Неустанных исканий залог,
Радость каждого нового сдвига,
Указанье грядущих дорог
Это-книга. Да здравствует книга!

Чистых радостей светлый исток,
Закрепленье счастливого мига,
Лучший друг, если ты одинок,-
Это книга. Да здравствует книга!

Люблю вас, далекие пристани
В провинции или деревне.
Чем книга чернее и листанней,
Тем прелесть ее задушевней.

Обозы тяжелые двигая,
Раскинувши нив алфавиты,
Россия волшебною книгою
Как бы на середке открыта.

И вдруг она пишется заново
Ближайшею первой метелью,
Вся в росчерках полоза санного
И белая, как рукоделье.

Октябрь серебристо-ореховый,
Блеск заморозков оловянный.
Осенние сумерки Чехова,
Чайковского и Левитана.
Пастернак Б.




АН Е КДОТИ

На улице стоит толпа. Подходит мужчина, спрашивает:
- Что случилось?
- Да вот памятник открывают.
- А кому?
- Достоевскому.
- Это который "Муму" написал?
- Да нет, "Муму" Тургенев написал.
- Чудно! "Муму" Тургенев написал, а памятник какому-то Достоевскому открывают!

В 1923 году Семипалатинский губком почему-то издал книжку стихов И. Модзалевского «По новому руслу». Самое интересное в этой книжке – объяснительный словарик, который называется: «Указатель смысла для рабочих и крестьян». Вот несколько объяснений из этого словарика:

 

С о н е т – древняя мертвая форма стихотворения, обязательно состоящая из 14 строк, переходившая из века в век как форма гроба, куда насильно укладывали стихи и заживо хоронили в них.
К о н с т и т у ц и я – в капиталистических государствах основной закон, узаконяющий беззаконие капиталистической эксплуатации рабочих и крестьян.
Э л е г и я – грустные стихи, действующие как нежное слабительное на объевшихся богачей.
С а л о н – собрание помещиков, капиталистов и их прихлебателей-тунеядцев в частном доме более или менее постоянного состава.
С а л о н н ы е   п о э т ы – комнатные собачки буржуазии.
Т р ю м – нижняя часть судна, сидящая под водой.
В а в и л о н с к о е    и с к у с с т в о – вроде вавилоноского «столпотворения», при котором по библии «бог» дал людям разные языки, чтобы только богатые, имеющие возможность нанимать учителей иностранных языков, могли научиться понимать друг друга и безнаказанно мучить, разорять и убивать в тысячелетних войнах темных, безграмотных рабочих и крестьян их собственными руками.

В психушке:
- Ну, как тебе мой роман?
- Нормально, только действующих лиц много.
Тут медсестра кричит :
- Эй, психи! Немедленно отдайте телефонную книгу!!

Анекдот из жизни.
Приходит в магазин девушка и говорит:
"Скажите, у вас Байрон есть?"
Продавец говорит: "Не знаю, надо посмотреть..."
Приходит через 10 минут и говорит:
"Девушка, одного Байрона нет, но есть сборник трех поэтов - Джорджа. Гордона. И Байрона. Подойдет?".
Вот такие чудеса бывают

Студент, перед сесією, приходить до бібліотеки.
- А де бібліотекар?
- В архіві...
- Розархівуйте, будь-ласка, мені книжка потрібна.

Чоловік питає продавця в книжковому магазині:
- Скажіть, у вас є книга "Як швидко стати багатим"?
- Так, є, але вона продається тільки в комплекті з Карним кодексом.

В одеському ресторані. Офіціант:
- Що будемо замовляти?
- Я спочатку хотів би меню почитати.
- Меню не подаємо. Бажаєте читати - йдіть в бібліотеку!

Розмова подруг:
- ти не могла б дати моєму сину "Гамлет" Шекспіра
- а хіба не можна взяти в бібліотеці?
- в бібліотеці не дають - вимагають повернути "Івасика-Телесика"

Разговаривают двое немолодых полицейских:
- Вот, скоро уйду на пенсию, закончу вторую книгу.
- Вау, ты еще и пишешь?
- Нет, я читаю...

Учитель історії у сільській школі, якому учні щороку копали картоплю, вирвав з усіх підручників параграф про скасування кріпосного права у 1861 році.




ФОТОМ І КС




Л ІТЕРАТУРН І   ЗАГАДКИ


Знает утка, знает птица,

Где Кощея смерть таится.

Что же это за предмет?

Дай, дружок, скорей ответ.

* * *

Как у Бабы у Яги

Нет совсем одной ноги.

Зато есть замечательный

Аппарат летательный?

* * *

Красна девица грустна:

Ей не нравится весна,

Ей на солнце тяжко!

Слёзы льёт бедняжка.

* * *

Я - царевна молодая,

Красотой, умом блистаю,

Но с одним лишь я изъяном:

Я - царевна ..?

* * *

Бачить - не бачить, чути - не чує. Мовчки говорить, добре мудрує. Кривду соромить, правди навчає, часом жартує...
Хто її пізнає?

* * *

Клубень, посрамивший всех от деда до кошки и прославивший мышку.

* * *

Персонаж басни Крылова, подрывающий устои векового дуба.

* * *

Мать-героиня, обиженная серым волком.

* * *

Специальность Айболита?

* * *

Самое выдающееся у Буратино? НОС

* * *

Поэтический жанр, в котором автор не может обойтись без морали.

* * *

Абонентский ящик Маши Троекуровой.

* * *

Город в Англии, ставший писателем в Америке.

* * *









Ми на Google+ та в соціальних мережах