«Гумор – дуже рідкісний метал» Ільф та Петров |
«Якщо читач не знає письменника, то винен в цьому письменник, а не читач» Ільф та Петров |
Ільф і Петров – радянські письменники-співавтори. Обидва уродженці міста Одеси. Автори широко відомої у світі дилогії про харизматичного шахрая на ім'я Остап Бендер, повістей, памфлетів, оповідань.
Ілля Ільф (1897–1937 рр.) – справжнє прізвище Ієхієл-Лейб Арнольдович Файнзільберг, радянський письменник, гуморист і фейлетоніст єврейського походження. В 1913 закінчив технічну школу, після чого працював у креслярському бюро, на телефонній станції, на військовому заводі.
Після революції був бухгалтером, журналістом, а потім редактором у гумористичних журналах. Був членом Одеського союзу поетів.
В 1923 приїхав у Москву, став співробітником газети «Гудок».
Євген Петров (1902–1942 рр.) – справжнє прізвище Євген Петрович Катаєв, народився в Одесі в родині вчителя історії. В Одесі Катаєви жили на Канатній вулиці. Брат письменника Валентина Катаєва. У 1920 році закінчив 5-ту Одеську класичну гімназію.
Протягом трьох років служив інспектором одеського карного розшуку (у автобіографії Ільфа і Петрова (1929) про цей період життя сказано: «Першим його літературним твором був протокол огляду трупа невідомого чоловіка»).
У 1923 році Петров приїхав до Москви, де став співробітником журналу «Червоний перець».
У 1926 році прийшов працювати в газету «Гудок».
Творча співдружність Ільфа і Петрова почалась у 1927 році з роботи над сатиричним романом «Дванадцять стільців», який здобув популярність серед читачів, але не отримав визнання критиків.
У тому ж році вони випускають «Світлу особистість», пишуть «Тисячу і один день, або Нову Шахерезаду» і починають роботу над циклом «Незвичайні історії з життя міста Колоколамска».
Останньою роботою авторів стала повість «Одноповерхова Америка», в якій вони розповіли про свою подорож до США під час Великої депресії. В ній вони задокументували свої пригоди з притаманним їм гумором, а також виклали власні враження про людей, життя та устрій американського суспільства. І не приховували схвальних відгуків відносно того, що їм сподобалося.
Маршрут їх розпочався у Варшаві. Далі була Прага, Відень, Париж, Гавр і Нью-Йорк, куди кореспонденти газети «Правда» Ілля Ільф і Євген Петров прибули 7 жовтня 1935 на пароплаві «Нормандія».
Ільф і Петров багато подорожували по Америці. Вони купили в Нью-Йорку два автомобілі. Перший собі, другий, точно такий же – Валентину Катаєву, братові Євгена Петрова. Але користувалися машинами недовго – з початком війни «форди» у них забрали для потреб Червоної Армії
Існує перелік додаткових професій письменників:
- Ільф – кресляр, телефонний монтер, токар і статистик;
- Петров – кореспондент Українського телеграфного агентства і інспектор карного розшуку.
Євген Петров ще за життя став прототипом персонажів двох повістей: «Біліє парус одинокий» (1936) свого старшого брата Валентина Катаєва, де він постає зворушливим і наївним Павликом, і «Зелений фургон»(1938) Олександра Козачинського, в якій діє теж спочатку наївний, однак вже відчайдушний агент карного розшуку Володя Патрикеєв.
Доля творів великих сатириків Ільфа і Петрова виявилася куди більш щасливою, ніж долі самих авторів знаменитої дилогії. Ілля Ільф помер від туберкульозу в 1937 році, Євген Петров загинув фронті, під час Великої Вітчизняної війни. А їх по суті антирадянські романи «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» продовжували виходити в СРСР і радувати читачів довгі роки.
Після першого радянського видання (1930-32 рр.) Дилогія неодноразово перевидавалася не тільки в радянській країні, але і за кордоном, переводилася на іноземні мови.
У 1938-1939 роках було випущено зібрання творів Ільфа і Петрова. У ті роки такої честі удостоювався мало хто з радянських письменників.
У 1947 році романи вийшли в престижній серії видавництва «Радянський письменник» – туди входило лише те, що офіційно визнавалося класикою радянської літератури.
Правда, в 1948 році влада схаменулася. Спеціальною постановою секретаріату Спілки радянських письменників «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» були визнані антирадянськими і наклепницькими, а їх випуск в престижній серії оголосили помилкою. Але лаяти і садити не було кого – авторів немає в живих! Тому ніяких серйозних репресивних заходів щодо дилогії не робилося.
Романи Ільфа і Петрова були знову затребувані в другій половині 1950-х років. Саме тоді цілеспрямовано створювався міф про 1920-ї і початок 1930-х років як «ленінську епоху», що іменується (з легкої руки К. Г. Паустовського) «часом великих очікувань», епоху розквіту, насильно перерваного злою сталінською волею. І потрібно було переконати населення, що масові репресії – результат «культу особи Сталіна», відхилення від правильного шляху, а раніше все йшло добре і правильно, була чудова література, була сатира.
Романи Ільфа і Петрова, книги ряду інших письменників, в тому числі і репресованих, повинні були свідчити про наявність свободи слова в ту епоху, доказом правильності шляху, на який країна – за запевненнями ідеологів – вже поверталася.
У 1956 році, з ініціативи К. М. Симонова і при його активній участі, «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» були знову перевидані, а в 1961 році – вийшло ще одне зібрання творів авторів. Потім відбувалися щорічні перевидання, які не припиняються і до цього дня.
У 1931 році було опубліковано продовження «Дванадцяти стільців», під назвою «Золоте теля». Після виходу другої книги, дилогія отримала міжнародну популярність.
В основі сюжету — подальші пригоди головного персонажа «Дванадцяти стільців» Остапа Бендера, що відбуваються на фоні картин радянського життя початку 1930-х років.
Твір було опубліковано в журналі «30 днів» (1931, № 1—7, 9—12). З травня 1931 року «Золоте теля» друкували в паризькому журналі в еміграції «Сатириконъ».
Перше окреме видання вийшло 1932-го року англійською мовою у США.
Перше книжкове видання російською мовою з'явилося 1933-го року.
За версією В. Катаєва, який по суті є одним із співавторів роману, обидва романи являють собою збірки фейлетонів, досить умовно об'єднаних спільною сюжетною лінією. Будь-який з фейлетонів міг би бути вилученим та замінений іншим, без суттєвих втрат для розвитку сюжету. Існує також другий, авторський, варіант роману «Дванадцять стільців», в якому його фейлетонний характер проявляє себе особливо яскраво — глави роману, що не ввійшли до класичного варіанта, та практично не пов'язані з його основним сюжетом.
ЖАНР — крутійський роман, соціальна сатира, роман-фейлетон.
Роман викликав неоднозначну реакцію в літературній спільноті. Полеміка розгорнулася навколо образів Остапа Бендера, що, на думку рецензентів, зображений надто приємним персонажем, і Васисуалія Лоханкіна, у якому низка критиків помітила карикатуру на російського інтелігента.
ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ Остап Бендер — єдиний персонаж, який був перенесений авторами з «Дванадцяти стільців» у другий роман «Золоте теля».
Це спритний шахрай, добре обізнаний з психологією радянських громадян, але принциповий противник радянської колективістської ідеології. Після невдалої погоні за багатством мадам Пєтухової і замаху на життя, висвітленими у попередньому романі «Дванадцять стільців», він знову залишився без грошей.
Остап знайомиться з Шурою Балагановим, який видає себе за «сина лейтенанта Шмідта», і дізнається від нього про підпільного мільйонера Олександра Івановича Корейка. «Великий комбінатор» Бендер вирішує відібрати в нього частину грошей — оскільки йому відомі «400 порівняно чесних способів» це зробити…
ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ:
Основне місце дії роману — місто Чорноморськ. Воно не має нічого спільного із сучасним Чорноморськом, який на момент написання «Золотого теля» був хутором Іллічівським. Під цією вигаданою назвою Ільф і Петров насправді описали добре знайому їм Одесу.
У прикінцевих розділах дія розгортається у неназваній середньоазійській республіці. Судячи з опису тубільців-кочівників, мова йде, скоріше за все, про Казахстан.
Творчий колектив Кукриніксів художників-графіків і живописців створили прекрасні ілюстрації до роману. В колектив входили дійсні члени Академії мистецтв СРСР, народні художники СРСР, Герої Соціалістичної Праці Михайло Купріянов (1903-1991), Порфирій Крилов (1902-1990) і Микола Соколов (1903-2000)
Незважаючи на загальновизнаний сатирично-гумористичний характер роману, в ньому також присутні досить глибокі соціологічні узагальнення щодо передумов виникнення шахрайства в Радянському Союзі в 1920-х роках.
З одного боку автори сміливо висміють недоліки радянської економіки і відверте лицемірство радянської системи, як от здатність одинокого спекулянта заробити мільйони рублів, торгуючи водою (перша фірма Корейка «Реванш»); бюрократизм у державних установах; симуляція божевілля заради уникнення відповідальності при перевірках; житлова криза (опис комунальної квартири «Вороняча слобідка»); дефіцит товарів, недолугість радянських ідеологем.
З іншого боку Ільф і Петров завершують твір своєрідним панегіриком на честь нового порядку, в якому немає сенсу накопичувати індивідуальні багатства і де найкраще почувають себе прості робітничі люди.
«Вже я так влаштую, що він свої гроші мені сам принесе, на блюдечку з блакитним обідком» | «Я, звичайно, не херувим. У мене немає крил, але я шаную Кримінальний кодекс. Це моя слабкість» |
«Ви, я бачу, безкорисливо любите гроші…» | «Дивно, з таким щастям – і на волі» |
«У мене є всі вульгарні ознаки закоханості: відсутність апетиту, безсоння і маніакальне прагнення складати вірші» | У нашій великій країні звичайний автомобіль, призначений, для мирного перевезення людей і вантажів, прийняв грізні обриси братовбивчого снаряда |
Вдаримо автопробігом по бездоріжжю і недбальству! | Ви – дезертир трудового фронту! |
Цілковитий спокій може дати людині тільки страховий поліс | Паралельно великому світові, в якому живуть великі люди і великі речі, існує маленький світ з маленькими людьми і маленькими речами |
Життя прекрасне, незважаючи на недоліки | Транспорт відбився від рук. З залізницею ми посварилися. Повітряні шляхи сполучення для нас закриті. Пішки? Чотириста кілометрів. Це не надихає. Залишається одне – прийняти іслам і пересуватися на верблюдах |
«Золоте теля» – радянський двосерійний чорно-білий художній фільм; перша екранізація однойменного роману Іллі Ільфа і Євгена Петрова. Сюжет вже був використаний Ільфом і Петровим в сценарії фільму 1936 року «Одного разу влітку».
Фільм "Мрії ідіота", знятий за мотивами роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова "Золоте теля". Новий час вимагає нового способу турецького підданого Остапа Бендера. Він як і раніше безкорисливо любить гроші. Як і за часів НЕПу, його великий блакитною мрією залишаються білі штани і далекий Ріо-де-Жанейро. Його методи досягнення мети всі ті ж – чесне відбирання грошей у громадян. Але на тлі реальних "подвигів" вітчизняних комбінаторів останнього десятиліття, карколомні пригоди хитромудрого героя Ільфа і Петрова можуть виглядати дещо блякло. Можливо тому, автори фільму вирішили дати Остапу Бендеру шанс переосмислити свій життєвий шлях і вибрати новий варіант кінця своєї кар'єри?
В ролях: Євген Дворжецький, Станіслав Любшин, Аліка Смєхова, Володимир Етуш, Людмила Зайцева, Василь Міщенко, Олександр Леньков, Юрій Назаров Андрій Соколов.
Сценарій телесеріалу майже не відступає від твору (за винятком фіналу). Велика тривалість телесеріалу в порівнянні з однойменним фільмом М. Швейцера дозволила включити в нього ряд відсутніх у фільмі 1968 року епізодів, наприклад, сцени в психіатричній лікарні і «Вороняча слобідці».
Існує досить багато екранних втілень «Дванадцяти стільців» в різних країнах світу та декілька екранізацій «Золотого теляти":
З глядацьких відгуків на фільми: «Я завжди був і залишаюся цінителем творчості Швейцера, Юрського, Гердта, Євстигнєєва, Куравлева, Боярського і вважаю, що їх «Золоте теля» канонічним і не може бути перевершений ніколи. Але це добре розуміли і Меньшиков і Назаров і Окунєв і інші творці нового фільму. І вони не намагалися конкурувати з першим фільмом, переграти і перевершити його. Вони просто зняли новий чудовий фільм, який чудово доповнює у всіх сенсах перший фільм. А ті епізоди роману, яких не було у Швейцера в силу обмеженого екранного часу, просто чудові і самі по собі канонічні»