Наведення маркера на зображення книги відкриває її бібліографічний опис
або посилання на її електронний варіант

705 років з часу написання поеми Данте Аліг’єрі
«Божественна комедія» (1321)

Плід усього життя «Суворого Данта» (так назвав геніального італійця Пушкін), творіння, яке в епоху середньовіччя стало передвісником Відродження, праця, що стоїть у ряду найбільших досягнень людської думки, – так говорили, говорять і говоритимуть про твір, який сам Данте Аліг'єрі назвав просто «комедією», а його нащадки нарекли «Божественною». У?своєму найграндіознішому витворі в символічно-алегоричній формі поет зобразив драматичну долю людської душі: її загибель у пеклі, переродження в чистилищі, тріумф у раю.

З моменту появи «Божественної комедії» минуло вже понад сім століть, але історики й критики досі не припиняють суперечки про те, що ж це: «путівник» загробним світом (в уявленні звичайної земної людини) або щось інше, спроба людського генія пізнати непізнаване, знайти раціональне в ірраціональному, показати людям шлях від мороку і скорботи до світла і радості. У будь-якому разі, «Божественна комедія» — це класика, яка буде жити вічно.

300 років з часу виходу роману Джонатана Свіфта
«Мандри Гуллівера» (1726)

Один найвидатніших творів світової літератури – «Мандри Ґуллівера», написаний знаменитим англійським письменником Джонатаном Свіфтом (1667–1745).

У формі фантастичної оповіді про подорожі Ґуллівера до різних вигаданих країн Свіфт жорстоко висміює державний лад та суспільні порядки сучасної йому Англії і виступає непримиренним ворогом брехні, лицемірства й тиранії. На жаль, світ і люди в ньому майже не змінюються, тому «Мандри Ґуллівера» сприймаються актуально завжди і в кожній країні, зокрема і в нашій, і саме сьогодні.

У романі розповідається про пригоди судового лікаря Лемюеля Гуллівера, який потрапляє в різні дивовижні землі, знайомиться із надзвичайними народами: ліліпутами, велетнями, жителями літаючого острова Лапута та розумними кіньми-гуігнгнмами. Свіфт використовує ці фантастичні подорожі для дотепного висміювання людських та суспільних вад й реалій європейського суспільства ХУІІ-ХУІІІ ст.

240 років з часу публікації роману у новелах Распе Рудольфа Еріха
«Пригоди барона Мюнхгаузена» (1786)

В основу фантастичних "Пригод барина Мюнхаузена" покладено оповідання справжнього барона Мюнхаузена, який жив у XVIII столітті в Німеччині. Він був військовим, якийсь час служив у Росії і воював з турками. Повернувшись до свого маєтку в Німеччині, Мюнхаузен незабаром уславився там як дотепний оповідач, вигадник найнеймовірніших пригод.

Невідомо, чи він сам записав свої розповіді, чи вробив це хтось інший, але 1781 року деякі з них було надруковано. 1785 року німецький письменник Е. Распе опрацював ці оповідання і видав їх. Згодом до них додали фантастичні оповідання інших письменників, але автором книжки Е. Распе. У цьому творі відбилися характерні німецьких баронів і поміщикив: невигластво, самовпевненість, пиха і хвалькуватість. Коли книжка стала відомою, то іменем Мюнхаузена почали називати людей, що люблять брехати і приписують собі всякі неймовірні подвиги.

210 років з часу написання казки Ернста Теодора Амадея Гофмана
«Лускунчик і мишачий король» (1816)

Клара одержала від хрещеного на Різдво не надто цікавий, на перший погляд, подарунок – лускунчика у подобі іграшкового солдатика. Ще й, на лихо, він одразу зламався. Однак під час Різдва стаються справжні дива. Лускунчик оживає і мандрує з Кларою дивовижними країнами, даруючи дівчинці море яскравих вражень. А втім, насолоду від цієї казкової мандрівки отримає не лишень Клара, а й кожен маленький читач.

200 років з часу написання та публікації роману Джеймса Фенімора Купера
«Останній з могікан» (1826)

“Останній з могікан” Джеймса Фенімора Купера (1789—1851) – роман, у якому з великою майстерністю відтворено взаємини європейців та індіанських племен часів англо-французької війни за панування над північно-американськими землями. У центрі оповіді дві тендітні сестри, що прагнуть потрапити до форту свого батька, командира загону англійців, та їхні мимовільні захисники – благородні індіанці Ункас і Чингачгук та відважний мисливець Соколине Око. За звичайною, хоч і сповненою непередбачуваних поворотів подій, історією проступає захоплення автора моральними цінностями і звичаями американських індіанців, їхньою сміливістю, мужністю, глибока повага письменника до людини, віра в її людяність, незалежно від кольору її шкіри.

195 років з часу публікації роману Віктора Гюго
«Собор Паризької Богоматері» (1831)

Неможливо уявити літературу ХІХ століття без Віктора Гюго (1802—1885) – французького поета, прозаїка, драматурга, публіциста. Для французів він – поет і громадський діяч, для всього світу – автор безсмертних книжок. Сам Гюго називав себе романтиком і залишився їм до кінця своїх днів.

«Собор Паризької Богоматері» – перший історичний роман у французькій літературі. Для опису собору та Парижу XV століття письменник вивчив багатий історичний матеріал. Головні герої вигадані автором: циганка Есмеральда, архідиякон Клод Фролло, дзвонар собору горбун Квазимодо (який уже давно перейшов у розряд літературних типажів). Але є в романі «персонаж», який об’єднує всі діючі особи та збирає до купи основні сюжетні лінії. Ім’я його винесено у назву твору. Це – собор Паризької Богоматері. ?

185 років з часу написання та публікації роману Джеймса Фенімора Купера
«Звіробій, або Перша стежка війни» (1841)

«Звіробій» — один із найкращих пригодницьких романів у світі! Дикі ліси Північної Америки ще населяють войовничі племена індіанців, і мало хто з білих поселенців наважується заглиблюватись у ті хащі. Але хоробрий мисливець на прізвисько Звіробій, що виріс в індіанському племені, добре знайомий зі звичаями тутешніх мешканців. Юнак прибуває до берегів озера Мерехтливе Свічадо, щоб допомогти своєму другові, могікану Чингачгуку, наречена якого була викрадена ворожим плем’ям гуронів. Аби врятувати з полону прекрасну дівчину, відважним друзям-відчайдухам доведеться поринути у небезпечні пригоди.

155 років з часу написання роману Льюїса Керрола
«Аліса в Задзеркаллі» (1871)

Всі пам'ятають історію про дівчинку на ім'я Аліса, яка слідом за кроликом залізла в нору і опинилася в казковій, неймовірній, дивовижній Країні Чудес? А знали ви, що в історії є своє продовження? Та сама Аліса, але вже трохи старша, знову відвідала чарівну країну. І як же вона була здивована, коли не побачила нічого, крім темряви. Всі її старі друзі, і серед них Божевільний Капелюшник, тепер у страшній небезпеці... Владу в країні захопив підступний лиходій, ім'я якого – Час. Він вимагає покори від кожної живої істоти, той, хто не підкоряється його правилам, буде негайно посаджений у в'язницю або навіть убитий. Всі оповиті страхом, тому не роблять нічого, щоб повалити тирана. Аліса розуміє, що це її місія – врятувати Країну Чудес і повернути їй її колишній вигляд. А щоб побороти Час, необхідно перенестися в минуле і змінити хід подій. На Алісу знову очікують захоплюючі пригоди, зустрічі зі страшними і смішними героями, магія і чарівництво. Чи зуміє дівчина скинути з престолу Час?

150 років з часу написання роману Марка Твена
«Пригоди Тома Сойєра» (1876)

Відома повість американського письменника Марка Твена розповідає про неймовірні пригоди маленького непосидючого хлопчиська. Том Соєр жодного дня не може прожити без різних хитрощів і бешкетувань, які іноді заводять його та друзів у всілякі халепи. Втім, завдяки своїй кмітливості, розуму та добрим серцям хлопці завжди вибираються зі своїх пригод неушкодженими – і навіть отримують нагороди за чесність та відвагу.

145 років з часу публікації роману Карло Коллоді
«Пригоди Піноккіо» (1881)

«Пригоди Піноккіо» - один із найпопулярніших романів італійського писыменника Карло Коллоді про смішні та повчальні пригоди дерев?яного хлопчика. Легковажний і непосидючий Піноккіо потрапляє у різні скрутні ситуації, аби стати добрим і слухняним. Автор вчить маленьких читачів не обманювати, дотримуватися свого слова, щоб не виросли, як у Піноккіо, віслячі вуха і довжелезний ніс. Тільки старанно навчаючись, працюючи й допомагаючи іншим, Піноккіо врешті-решт перетворюється на гарного й вихованого хлопчика.

135 років з часу написання збірки Артура Конан Дойла
«Пригоди Шерлока Холмса» (1891)

Сер Артур Ігнатіус Конан Дойл (1859—1930) — англійський лікар і письменник, ім’я якого нерозривно пов’язане із легендарним літературним героєм — сищиком Шерлоком Голмсом, який володіє дедуктивним методом не гірше, ніж смичком улюбленої скрипки. «Родзинкою» «самітника із Бейкер-стрит», який не знає собі рівних в умінні розплутати найскладніший злочин, стали інтелектуальність, іронічність і духовний аристократизм. Характери Шерлока Голмса та його приятеля доктора Ватсона були показані настільки яскраво, що здавалися реальними. А згодом на скромній лондонській вулиці Бейкер-стрит з’явився будинок Шерлока Голмса, який щороку приймає мільйони відвідувачів з усього світу. Сам же Голмс увійшов до Книги рекордів Гіннеса як найбільш екранізований літературний.

75 років з часу публікації роману Джерома Девіда Селінджера
«Над прірвою у житі» (1951)

«Над прірвою у житі» (англ. The Catcher in the Rye) – роман американського письменника Джерома Селінджера. Цей твір, над яким автор, як стверджують критики, працював під час війни, є центральним у прозі Селінджера. У романі від імені 16-річного підлітка Голдена Колфілда у вельми відвертій формі розповідається про загострене сприйняття американської дійсності й неприйняття загальних канонів і моралі сучасного суспільства.

Сімнадцятирічний Голден Колфілд, головний герой твору, перебуваючи на лікуванні у туберкульозному диспансері, розповідає про те, що сталося майже рік тому, коли йому було шістнадцять років. Автор знайомить нас з героєм у час гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишнім світом стає для Голдена особливо нестерпним. Стається так, що після багатьох нагадувань і попереджень Голдена виключають за неуспішність із Пенсі, привілейованої школи, – попереду в нього нерадісний шлях додому до Нью-Йорка. Насправді його вже виключали з тої самої причини з трьох інших коледжів. Окрім того, Голден не зміг упоратися з роллю капітана шкільної команди: через неуважність він залишив у метро все спортивне спорядження своїх товаришів, і всій команді довелося ні з чим повертатися до рідної школи. По-третє, сам Голден дає підстави для складних відносин з товаришами. Він дуже сором’язливий, нелюб’язний, часто буває просто грубим, компенсуючи власну вразливість насмішкуватим тоном у розмовах з товаришами. Але понад усе Голдена вражає відсутність елементарної людяності у стосунках між людьми. Навколо обман і лицемірство, «липа», як каже сам Голден.