Наведення маркера на зображення книги відкриває її бібліографічний опис
або посилання на її електронний варіант

490 років літературній версії «Балад про Робін Гуда» (1534)

420 років трагедії Вільяма Шекспіра «Отелло, венеційський мавр» (приблизно 1604)

Вже майже 420 років світ захоплюється історією кохання Отелло і Дездемони. Точна дата написання трагедії Вільяма Шекспіра «Отелло, венеційський мавр» історикам невідома, але приблизно вважається, що це 1604 рік. Вільям Шекспір запозичував свої сюжети буквально звідусіль — з давніх хронік, новел і моряцьких оповідань. Часом він обходився з історичною правдою дуже вільно. Наприклад, Отелло насправді мавром ніколи не був.

Реальний прототип літературної трагедії — італієць на ім'я Мауріціо Отелло. Він командував венеційськими військами на Кіпрі з 1505-го по 1508-й і втратив там свою дружину за вкрай підозрілих обставин. Кіпріоти дуже пишаються, що Дездемону душили саме на їх острові, і охоче показують туристам замок Отелло у Фамагусті. Але навіть вони вважають, що з національністю головного героя Шекспір «перегнув». І у Венеції, і на Кіпрі, і в усій тогочасній Європі маврів не вважали повноцінними людьми і навряд чи стали б довіряти їм командування флотом. Ключ до розгадки криється в імені ревнивця. Пестлива форма імені Мауріціо звучить як «Мауро» («мавр» по-італійськи). Мабуть, тому Шекспір вирішив зарахувати свого героя до народу, який населяв тоді південне узбережжя Середземного моря. Помилку Шекспіра посилили театральні режисери, які зробили Отелло негром, яким він і донині виходить на сцену. Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, і він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1882 р. у Львові.

360 років з часів прем’єри комедії Мольєра «Тартюф, або дурисвіт» (1664)

«Тартюф» – комедійна п’єса Мольєра, 1664 року. У ній Мольєр піддав нещадній критиці найбільш огидні людські пороки: лицемірство, спрагу наживи, підлість, дурість, хтивість, егоїзм, боязкість. Дія відбувається в Парижі, в будинку Оргона. У довіру господареві будинку втирається молодий чоловік на ім’я Тартюф. Пан Оргон дивиться на гостя як на диво: молодий, вчений, скромний, благородний, побожний, безкорисливий. Домочадців, що намагаються довести йому, що Тартюф зовсім не такий святий, як намагається показати себе, Оргон вважає невдячними, загрузлими в гріхах людьми. Справжня сутність Тартюфа виявляється лише тоді, коли Оргон необачно доручає йому на зберігання касу заколотників і переписує на нього будинок і свої капітали. Лише дивовижне втручання короля, за п’ять хвилин до фіналу навівши справедливість (Тартюф покараний, Оргон прощений, його родині повернуті будинок і майно), дозволяє п’єсі залишитися комедією. Головний герой Тартюф постає перед читачем істотою, позбавленою яких би то не було людських достоїнств. Уявний священник є вмістилищем цілого сонму пороків: він палає пристрастю до дружини свого благодійника, він не гребує пограбувати того, хто дав йому стіл і дах, нарешті, він не боїться ні земної влади, ні небесного суду, грішачи і перед людьми, і перед Богом.

Мольєр був не тільки драматургом, а й геніальним актором. Він грав слуг, смішних буржуа, придворних блазнів, ревнивих чоловіків, інколи в одній виставі з’являвся в кількох ролях. Кожна спроба Мольєра виступити в ролі трагічного героя закінчувалася повним провалом, тоді як у комічному амплуа він завжди був неперевершений. Як режисер був дуже запальним, постійно нервував і лаяв акторів. М. Булгаков писав: «Він не вмів бути спокійним, бо театр завжди тримав його в напрузі. Він віддавався сцені серцем, бо тільки там він і жив». Паризький архієпископ заборонив ховати нерозкаяного Мольєра (за католицьким звичаєм акторові належало на смертному одрі покаятися в «гріхові» лицедійства). Навіть, незважаючи на особисте втручання короля, Мольєра поховали на цвинтарі Святого Йосифа серед самовбивць і нехрещених. На могилу Мольєра поклали велику кам’яну плиту, на якій узимку жебраки й каліки розводили вогнище. Через сто років драматурга перепоховано на кладовищі Лашез в саркофазі, піднятому над землею на чотирьох колонах.

250 років роману Йоганна Вольфганґа фон Ґете «Страждання молодого Вертера» (1774)

Основою сюжету для Ґете стали його досвід та переживання 1772 року, коли друг та колега Карл Вільгельм Єрусалем (нім. Karl Wilhelm Jerusalem) познайомив його з Шарлоттою Буфф. Ця юна вродлива донька мера містечка Вецлар, була заручена з Йоганном Крістіаном Кестнером, також юристом, на 11 років старшим за неї. Закоханість поета зустріла водночас і розуміння дівчини, і її бажання зберігати вірність Кестнеру. Ґете важко переживав розлуку, але за деякий час Шарлотту заступила нова пасія, Максін Ля Рош (її риси також увійшли в образ Лотти).

Історія самогубства Вертера в останній главі роману теж не є вигаданою. Такий вчинок здійснив приятель Ґете, Карл Вільгельм Єрусалем, безнадійно закоханий у заміжню жінку. Передумови та смерть описані в романі настільки достовірно, що текст останніх глав «Страждань..» вивчають як клінічну картину суїциду. Цей роман призвів до того, що люди по всьому світу, наслідуючи поведінку головного героя, скоювали самогубства, що призвело до заборон на поширення книги. Вона отримала засудження деяких церков. Побутувало уявлення про «хворобу Вертера»; сукупність описаних Ґете почуттів, настроїв, учинків розглядались як симптоми душевного розладу. До цієї теми, зокрема, звертались Ілля Мечніков («Етюди оптимізму») та Зіґмунд Фройд. У соціальній психології навіть з'явилося таке поняття як «ефект Вертера».

240 років п’єсі П’єра Бомарше «Шалений день, або Одруження Фіґаро» (1784)

«Пьєса «Шалений день, або Одруження Фігаро», яку без вагань можна вважати шедевром сценічного мистецтва та суспільно-політичним актом, була справжньою сповіддю Бомарше. Недарма Людовік XVI, прочитавши у 1782 р. рукопис комедії, заборонив ставити її на сцені, заявивши: «Якщо бути послідовним, то, щоб дозволити постановку цієї п’єси, потрібно зруйнувати Бастилію. Ця людина знущається з усього, що слід поважати в державі». Бомарше чудово розумів, що причини заборони його п’єси були суто політичними. Але сам Бомарше, який неофіційно займав пост міністра і вирішував важливі державні справи, був потрібний уряду, через те, попри заяву короля, перемогу все ж здобув драматург. Комедія була передвісницею 1789 року. Недарма Дантон заявив, що «Фігаро» поклав край аристократії, а Наполеон назвав п’єсу «революцією в дії»

«Шалений день, або Одруження Фіґаро» — п'єса Бомарше, друга з трилогії про Фіґаро. Відома тим, що містить гостро сатиричну критику на старошляхетські порядки, а також тим, що надихнула Моцарта на створення опери «Весілля Фіґаро» (лібрето Лоренцо да Понте). Українською мовою «Безумний день, або Весілля Фіґаро» переклали Г. Юра (1920), В. Самійленко («Шалений день, або Одруження Фіґаро», 1930), С. Тобілевич (1915).

200 років роману у віршах видатного англійського поета Джорджа Гордона Байрона
«Дон Жуан» (1824)

«Джордж Гордон Байрон (1788—1824) — найвідоміший англійський поет-романтик. Знаменитий денді, аристократ-бунтар, відважний борець за свободу та пристрасний коханець, визнаний геній і «володар думок» початку XIX століття — став справжньою іконою стилю для свого покоління. «Дон Жуан» — підсумковий твір Байрона з унікальним для нього — не «байронічним»! — героєм. За початковим задумом автора в «Дон-Жуана» мало бути «пісень двадцять п'ять». Однак Байрон встиг написати цілком лише шістнадцять пісень і тільки чотирнадцять строф сімнадцятої. Смерть перешкодила поетові здійснити свій задум, В «Дон-Жуана» відбилася вся сучасна Байрону епоха. Байрон зумів піднятися в своєму романі до глибокого і правдивого зображення життя суспільства. Разом з тим він розкриває в цьому творі глибину переживань людської душі. Якщо в романтичних творах переважала «одна одвічна туга», «одна, але полум'яна пристрасть», то в байроновскому романі у віршах розкриваються багато сторін людського духу. Правдиво зображуючи життя, Байрон то оповідає про комічні пригоди і веселі любовні історії, то малює грізні картини боїв і бурі на морі. Істинно шляхетні й щирі почуття простих людей протиставляються брехні, фальші і лицемірству вищого світу; побутові замальовки – великим і яскравим народним сценам; комічне – похмурму і трагічному.

Юного дона Жуана застає у спальні донни Юлії її ревнивий чоловік. Щоб уникнути скандалу, батьки відправляють юнака в далеку морську подорож, де і починаються його справжні пригоди — піратський полон, війна, подорожі і, звичайно ж, зустрічі з прекрасними дівчатами. У взаєминах зі своїми коханими (Юлія-заміжня жінка, юна гречанка Гаіде, російська імператриця Катерина II, турецька султанша Гюльбейя, англійські світські пані) Дон Жуан виступає в ролі не спокусника, а спокушає. А тим часом природа наділила його і сміливістю, і благородством почуттів. Але хоча піднесені спонукання аж ніяк йому не чужі, він поступається їм лише в окремих випадках. В цілому ж обставини, як правило, сильніше за Дон Жуана.

180 років з часу написання роману О. Дюма «Три мушкетери» (1844)

У романі "Три мушкетери" втілені нове бачення дійсності та історії, характерне для письменника першої половини 40-х років. Якщо раніше його цікавила епоха, то тепер у всіх епохах він шукає яскраву особистість. У "Трьох мушкетерах" ми зустрічаємо ряд героїв, які в наступних романах трилогії "Через двадцять років" ("Vingt Ans apres", співавт. Маке, 1845) і "Віконт де Бражелон" ("Le Vicomte de Brage-lonne", співавт. Маке, 1848) потраплять у нову епоху. Історичні обставини змінюються, герої залишаються.

Легендарна четвірка сміливців потрапляє у вир інтриг і любовних пригод при дворі французького короля Людовика ХІІІ. Завдяки вірності девізу «Один за всіх, і всі за одного», вони неодмінно ставали переможцями… Д’Артаньян, Атос, Араміс та Портос і сьогодні чарують своїми благородними вчинками. Роман був екранізований безліч разів (починаючи ще з кінця ХІХ століття). В тому числі, в 1978 році режисером Юнгвальд-Хількевичем було знято український багатосерійний музичний фільм «Д’Артаньян та три мушкетери». ?

160 років науково-фантастичному роману французького письменника Жуля Верна
"Подорож до центру Землі" (1864)

"Подорож до центру Землі" — науково-фантастичний пригодницький роман французького письменника Жуля Верна, написаний у 1864 році. Джерелом натхнення для автора став інтерес тогочасної широкої публіки до геології, палеонтології і теорії еволюції. Знаменитий роман завоював серця багатьох поколінь читачів. Сьогодні ця книга входить в золотий фонд пригодницької літератури для підлітків.

Розшифрувавши старовинну записку, професор Ліденброк і його племінник Аксель стають володарями таємниці, здатної потрясти людство. Виявляється, наша планета – порожниста зсередини, і в центрі Землі знаходиться загадковий світ, про який людям нічого не відомо. Професор вирішує організувати експедицію і з'ясувати це якомога швидше! Герої твору Жуля Верна, професор Ліденброк і його небіж, вирушають у незбагненну подорож до земних надр. На них чекає безліч дивовижних відкриттів і страшних небезпек. Під землею героїв чекає неймовірний доісторичний світ: тут течуть гарячі річки та вирує океан, росте гігантський грибний ліс та пасуться мастодонти. Відважним учасникам експедиції доведеться пережити страшний підземний шторм, але лише для того, щоб опинитися в жерлі невідомого вулкана, що діє.

150 років роману Жуля Верна «Таємничий острів» (1874)

Роман "Таємничий острів" завершує своєрідну трилогію про капітана Немо («Діти капітана Гранта» та «Двадцять тисяч льє під водою»). Головні персонажі роману п'ятеро американців, котрі здійснили сміливу втечу з полону на повітряній кулі і потрапили на безлюдний острів. Історія цих людей незвичайна, оскільки на відміну від інших робінзонів, які користувалися запасами та спорядженням загиблих кораблів, їм, за словами автора, потрібно було з нічого створити всe. Озброєні лише знанням, активні та працьовиті, вони власними руками здобувають собі все необхідне для існування.

140 років роману Марка Твена «Пригоди Гекельбері Фіна» (1884)

«Це одна з найкращих книжок не лише американської, а й світової літератури. Герой Марка Твена розумний, добрий, уміє по-справжньому дружити і знає ціну людям. Волелюбність, самостійність і кмітливість зробили Гека Фінна одним з найулюбленіших героїв дорослих і дітей різних країн.

120 років роману Джека Лондона «Морський вовк» (1904)

“Морський вовк” — відомий пригодницький роман Джека Лондона (1876—1916), сповнений роздумів про сенс життя. Літературний критик Гамфрі Ван-Вейден після аварії пасажирського судна потрапляє на звіробійну шхуну, де стикається з жорстоким капітаном Вовком Ларсеном, який нехтує всіма загальнолюдськими цінностями. Проте труднощі морально й фізично загартовують головного героя, і він стає мужнім борцем за своє щастя. Книга сповнена морської романтики, допомагає повірити у свої сили, вчить справедливості та стійкості.

70 років років твору Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перснів» (видана в 1954 році)

Одне з найвідоміших літературних творів в жанрі фентезі. Толкін створив нову міфологію вигаданого світу – світу із власним часом і простором. Твір має в собі щось із героїчної романтики і класичної наукової фантастики. Публікується у вигляді трилогії, часто в одній книзі. Роман-епопея переведений на 38 мов і екранізований знаменитим режисером Пітером Джексоном. Величний твір Дж. P. P. Толкіна поєднує у собі героїчну романтику і наукову фантастику. Це захопливий пригодницький роман і, водночас, сповнена глибокої мудрості книга. Почергово то комічна й домашня, то епічна, а подекуди навіть страхітлива оповідь переходить через нескінченні зміни чудово описаних сцен і характерів.

Основою цієї історії є боротьба за Перстень Влади, що випадково потрапив до рук гобіта Більбо Торбина. Саме цього Персня бракує Темному Володареві для того, щоби завоювати увесь світ. Тепер небезпечні пригоди випадають на долю Фродо Торбина, бо йому довірено цей Перстень. Він мусить залишити свій дім і вирушити у небезпечну мандрівку просторами Середзем’я аж до Судної Гори, що розташована в осерді володінь Темного Володаря. Саме там він має знищити Перстень і завадити втіленню лихого задуму.