Вернадський Володимир Іванович

Це справило величезне враження на батька, і розмови, з цим пов'язані, сильно на мене тоді подіяли. Батько розказував історію України зовсім не так, як її викладали в гімназії. Він часто згадував, що Петербург, побудований на кістках українців (будували Петербург козаки з полків Мазепи). Повернувшись до Петербурга, я постарався ознайомитись із українською літературою.

Будинок 1-ї чоловічої гімназії в Харкові

В 1886 році Володимир Вернадський одружується з Наталією Єгорівною Старицькою, з якою познайомився ще у 1885 році.

Діти В.І. Вернадського, Георгій та Ніна

1887 року у Вернадських народився син Георгій (який пізніше став професором російської історії Єльського університету в США). У ті ж роки Володимир Вернадський їде на два роки у закордонне відрядження (Італія, Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія). Він працює в хімічних і кристалографічних лабораторіях, здійснює геологічні експедиції, знайомиться з новітньою науковою і філософською літературою, бере участь в Лондонському геологічному конгресі, стає членом-кореспондентом Британської асоціації наук. Після захисту докторської дисертації у 1897 році Вернадський стає професором Московського університету. 1898 року у Вернадських народжується донька Ніна (згодом вона стане лікарем-психіатром).

Подальша наукова робота

Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра.

У званні кандидата наук він закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання. Займаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну, брав участь в одному з петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. «Упрямый украинец, себе на уме», — так висловилася якось про Вернадського одна з учасниць гуртка. На час першої російської революції Вернадський — вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократію. Не до душі була, зрозуміло, громадська активність Вернадського урядовим органам, які збирали агентурні повідомлення про вчених. На знак протесту проти урядової політики Вернадський залишає Московський університет і переїжджає до Петербурга, продовжуючи політичну і наукову діяльність. Перебіг революційних подій спонукає його до праці в Тимчасовому уряді. Після жовтневого перевороту Вернадський не здає позицій, підписує звернення, в якому були і такі слова: «…зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників». За наказом Леніна і Сталіна почалося переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїжджає в Полтаву.

У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених.

Декілька днів не писав, — читаємо в щоденнику, — а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв'язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки.

Родина В. І. Вернадського (зліва направо): Георгій Вернадський (стоїть), Ніна Вернадська, Наталія Вернадська, Володимир Вернадський, Ніна Вернадська-Толль

13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.

З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919–1920 року лікувався. Подальший життєвий шлях Вернадського складається так: 1920 рік — обирається ректором Таврійського університету, 1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922–1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній. У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області. У 1944 р. видав останню працю «Декілька слів про ноосферу».

Творча спадщина

Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський ставить питання генезису мінералів.

Вернадський розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів.

Геохімія — наука двадцятого століття, — Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, але корені її сягають глибоко в минуле науки… Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки можливо — всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл і рух у просторі — часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення.

Все життя працював Вернадський над проблемами радіогеології.

Зараз можна і потрібно говорити про новостворену науку — радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про те, що відбувається в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища. Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна зараз бути освоєна і продумана і теоретично і практично. Бо вона не тільки має для нас глибоке значення, оскільки зв'язує з новою фізикою і новою хімією — в конкретній земній ситуації — науці про життя і про нас самих, але й тому, що вона дає в руки людини нові шляхи і нові форми оволодіння природою, нову силу.

Вернадський — також творець нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку — біохімію

Я впевнений в тому, що в основі геології лежить хімічний елемент — атом, і що в навколишній природі — в біосфері — живі організми відіграють першочергову, можливо головну роль. Виходячи з цих ідей виникли в нас і геохімія, і біогеохімія.

Перу Володимира Вернадського, крім наукових, належать і філософські твори. В. І. Вернадський у першій половині 20 сторіччя створив учення про ноосферу (грец. ноос—розум і сфера—куля)', в основу якого поклав ідею про гармонійне входження людини та її господарської діяльності у біогенний колообіг речовин.

Вернадський і Україна

В. Вернадський

Володимир Вернадський належав до тих патріотів України, які передбачали щасливе завтра свого народу, який обов'язково посяде гідне місце і в Європі, і в світі. Перед смертю вчений передав до Академії наук України свої спогади, в яких зазначав:

Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук...

Батьківщина завжди була в серці вченого. Він добре знав історію України, свого роду: по батьковій лінії Вернадські — учасники визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Його прадід навчався в Києво-Могилянській академії. Батько — киянин Іван Вернадський (1821–1884) — вчений-економіст, противник кріпацтва, соціалістичних ідей та общинного землеволодіння, прихильник ідей ринкової економіки. Дружина Володимира Івановича теж з давнього українського роду Старицьких. Свої роздуми про долю України вчений виклав у багатьох працях, зокрема, в статті «Українське питання і російська громадськість».

Вшанування пам'яті

Ім'я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо, а також Національній бібліотеці України.

Національна бібліотека України ім. В. Вернадського

Академія наук СРСР у 1945 році установила грошову премію та золоту медаль імені В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 року НАН України встановлена також премія імені В. І. Вернадського, а з 2003 р. — Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.

На пошану вченого названо два мінерали
«вернадит» і «вернадськит».

Золота медаль імені В. І. Вернадського
НАН України.

Пам'ятник В. Грушевському, Київ Переглянути панораму на карті

У 1963 році Пошта СРСР випустила поштову марку до 100-річчя з дня народження вченого.

У 1964 році іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди. Довжина його понад 400 км, висота 1600 м.

Українська антарктична станція "Академік Вернадський"
(заснована в 1996 році)

У 1973 році його іменем названо бульвар у Києві
(Академмістечко), де у 1981 році йому споруджено пам'ятник.

26 березня 2003 року Національним банком України
в обіг випущена ювілейна монета номіналом 2 гривні,
присвячена академіку Вернадському.

На честь науковця названо астероїд 2809 Вернадський

Список літератури з фондів бібліотеки ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Книги

Статті

1. Авдеева, Е. В. Русская философская мысль ХХ в. о возникновении жизни: [К.Э. Циолковский, В. И. Вернадский] / Е. В. Авдеева, Т. В. Ивченко // Биология в школе. – 2007. – № 5. – С. 17-21.
2. Вергунов, Віктор Вітчизняна аграрна наука від Вернадського до Патона / Віктор Вергунов // Віче. – 2012. – № 3. – С. 46-47
3. Володимир Іванович Вернадський (28 лютого (12 березня) 1863 р. – 6 січня 1945 р.) : [російський природознавець, філософ, біогеохімік] // Географія. – 2010. – Липень (№ 13/14). – С. 6-7
4. Гальчинський, Анатолій. Принципи ноогенези в контексті вчення В. Вернадського / А. Гальчинський // Економіка України. – 2010. – № 5. – С. 16-29
5. Голубець, М. І. Кілька постулатів академіка В. І. Вернадського як заповіт всесвітньому людству на ХХІ століття (з погляду еколога) / М. І. Голубець // Вісник Національної академії наук України. – 2012. – № 10. – С. 12-25
6. Гольська, М. М. Поняття біосфери. Вчення В. І. Вернадського : розробка уроку, 11 клас / М. М. Гольська // Біологія. – 2012. – № 4. – С. 33-36.
7. Єремєєв , В. Філософсько-методологічна спадщина В. І. Вернадського / В. Єремєєв , А. Лопухін // Вісник Національної академії наук України. – 2010. – № 9. – С. 47-54
8. Ковтун , Григорій. Академічні витоки хімічної науки / Г. Ковтун // Вісник Національної академії наук України. – 2008. – № 2.-С.40-45.
9. Корнєєв, О. Внесок українських учених у розвиток географічної науки і географічного краєзнавства / О. Корнєєв // Рідна школа. – 2005. – № 4. – С. 74-77
10. Куліш, Є. Проблеми наукознавства у творчому доробку В. І. Вернадського / Є. Куліш // Вісник Національної академії наук України. – 2009. – № 3. – С. 65-69
11. Лавров, В. Стаття В. І. Вернадського "Українське питання і російське суспільство у контексті пошуку ліберального вирішення національного питання на початку XX ст. / В. Лавров // Історичний журнал. – 2005. – № 3. – С. 58-63
12. Матета, О. А. Політико-психолоргічний аспект концептуальних ідеях академіка В. І. Вернадського / О. А. Матета, О. В. Урін // Практична психологія та соціальна робота. – 2012. – № 2. – С. 55-57
13. Онопрієнко, В. І. Український Вернадський. Роздуми над книгою / В. І. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. – 2012. – № 11. – С. 73-81.
14. Онопрієнко, В. Космологія біосфери / В. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. – 2007. – № 7. – С. 51-54.
15. Рудий, Г. "Читав я Шевченка і дуже хочу, щоб ти прочитала..." : [В. І. Вернадський] / Г. Рудий // Віче. – 2005. – № 12. – С. 40-43.
16. Рудишин, Сергій. Біогеохімія: предмет, історія, методологія / С. Рудишин // Біологія і хімія в школі. – 2006. – № 6. – С.2-4.
17. Сигаловський, Д. Ю. Академік Вернадський - засновник вчення про ноосферу / Д. Ю. Сигаловський // Країна знань. – 2008. – № 8 (59). – С. 30-33.

Список веб-ресурсів

1. Варфоломєєва А. В. І. Вернадський: життя видатного академіка [Електронний ресурс] / Аліна Варфоломєєва // Велика епоха. – Режим доступу: www.epochtimes.com.ua/science/persons/v-i-vernadskyy-zhyttya-vydatnogo-akademika-101397.html
2. Вернадський В. Українське питання і російська громадськість [Електронний ресурс] / В. Вернадський // Мистецька сторінка. – Режим доступу: http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=1052
3. Вернадський Володимир Іванович [Електронний ресурс] // Wikipedia. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вернадський_Володимир_Іванович
4. Вернадський Володимир Іванович [Електронний ресурс] // Гордість України. – Режим доступу: http://greatest.com.ua/v/vernadskiy_vladimir
5. Гирич І. Між російським і українським берегами. Володимир Вернадський і національне питання (у світлі щоденника 1917-1921 років) / І. Гирич [Електронний ресурс] // Ізборник. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/rizne/gyrych.htm
6. Електронний архів В. І. Вернадського : [навігатор] // Національна бібліотека України ім. В. Вернадського. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_eav/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=NAV&P21DBN=EAV&Z21ID
7. Перший президент Української Академії наук — Володимир Вернадський [Електронний ресурс] // Наша парафія. – Режим доступу: http://www.parafia.org.ua/biblioteka/kultura/shenderovskyj-nehaj-ne-hasne-persha/volodymyr-vernadskyj/
8. Ситник К. Він бачив через століття : 12 березня — 140 років від дня народження В.І. Вернадського / К. Ситник, В. Багнюк // Вісник НАН України. — 2003. — № 2. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2003-02/8.htm
9. Удовик С. Невідомий Вернадський [Електронний ресурс] / Сергій Удовик // День. Україна Incognita. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/nevidomij-vernadskij.html

Перейти до виставки книг →