Вернадський Володимир Іванович
"Завдання людини полягає у завданні найможливішої користі оточуючим" (Володимир Вернадський)
Експозицію оновлено 02.2021 р.
Володимир Вернадський (28 лютого (12 березня) 1863, Петербург, Російська Імперія — †6 січня 1945, СРСР) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Лауреат Сталінської премії (1943).
Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української Академії наук; став дійсним членом Української АН та її першим президентом (з 1919).
Вернадський засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям).
Він збагатив науку глибокими ідеями, які лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення.
Організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929; зараз Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. Вернадського, Росія).
Дійсний член НТШ та низки інших академій (Паризької, Чеської).
"Вся історія науки на кожному кроці показує, що окремі особистості були більш праві у своїх твержденнях, ніж цілі корпорації вчених чи сотні й тисячі дослідників, які дотримувалися панівних поглядів" (Володимир Вернадський)
Родина В. І. Вернадського
Подальша наукова робота
Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст.
У званні кандидата наук він закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання.
Займаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну, брав участь в одному з петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. «Упрямый украинец, себе на уме», — так висловилася якось про Вернадського одна з учасниць гуртка.
На час першої російської революції Вернадський — вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократію. Не до душі була, зрозуміло, громадська активність Вернадського урядовим органам, які збирали агентурні повідомлення про вчених. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра.
На знак протесту проти урядової політики Вернадський залишає Московський університет і переїжджає до Петербурга, продовжуючи політичну і наукову діяльність. Перебіг революційних подій спонукає його до праці в Тимчасовому уряді. Після жовтневого перевороту Вернадський не здає позицій, підписує звернення, в якому були і такі слова: «…зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників». За наказом Леніна і Сталіна почалося переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїжджає в Полтаву.
1918-го будинок Вернадського, побудований в Полтаві, розгромили більшовики.
"…Дуже сумно і тривожно за майбутнє. Більшовицький рух, поза сумнівом, має коріння в населенні, у простолюдді, в натовпі. Він не вірить інтелігенції", - писав Вернадський у своєму щоденнику 1917-го.
У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва.
Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва
переїжджає понад 20 відомих вчених. Навіть незважаючи на те, що в Україну прийшли німці, вчений зміг організувати кілька геологічних екскурсій, а також виступити з доповіддю на тему "Жива речовина".
Вернадський був першим президентом Української академії наук (1918-1921).
В. І. Вернадський розробив життєздатну, модель Академії. Згідно з його задумом, Академія має задовольняти такі важливі вимоги:
- національні (допомагати зростанню української національної самосвідомості та української культури),
- державні (сприяти підвищенню продуктивних сил країни і людини)
- місцеві (бути якнайтісніше пов’язаною зі звичайними питаннями практичного життя).
В організацію академічного життя В. І. Вернадським також покладено три головні принципи: державний статус, самоврядність Академії у наукових справах, гармонійне поєднання природничих, технічних і соціогуманітарних наук.
І хоча майже все життя науковець провів у Росії, перед смертю він передав свої спогади, у яких зазначив: "Я вірю у велике майбуття й України, й Української академії наук...".
Декілька днів не писав, — читаємо в щоденнику, — а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв'язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки.
13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії.
Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.
З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919–1920 року лікувався.
Подальший життєвий шлях Вернадського складається так:
- 1920 рік — обирається ректором Таврійського університету,
- 1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту,
- 1922–1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії.
- З поверненням у Ленінград видає монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній.
- У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області.
Більшовики заарештували вченого за підозрою у шпигунстві. Він потрапив у в'язницю. Перебував у камері попереднього ув'язнення Петроградської надзвичайної комісії. Його врятував колишній студент Микола Семашко. Він тоді займав посаду наркома здоров'я. Заступництво Семашка врятувало життя Володимиру Вернадському.
Вернадський був одним з тих вчених, із яким рахувався Сталін. Цікаво було почитати його щоденники за 1930-і роки. Він там пише такі речі, за які інших людей знищували. А Вернадський дозволяв собі дуже багато. І, судячи з щоденника, він міг собі дозволити у 1937–1938 роках, коли був Великий терор, не підписати якусь петицію чи статтю в газету проти «ворогів народу». Це була геніальна людина, і Сталін це розумів.
Вернадський був незалежним, людина старої школи, яка не звикла корити голову перед владою. І він казав, що держава повинна схилятися до розуму, а не навпаки. Так він ставився до царату, але коли царат впав, то Вернадський сказав, що, мабуть, даремно ми завалили ту державу. Вона все ж таки давала певну користь навіть таким, як Вернадський. Він отримав від тієї влади дуже багато користі, грошей, почестей і можливість працювати в науці.
Cин вченого був в еміграції, а він з ним листувався – і йому теж за це нічого не було. Хоча багатьох, хто мав родичів за кордоном, за це переслідували
25 грудня 1944-го Володимир Вернадський попросив дружину принести каву. І поки та була на кухні, у вченого стався крововилив у мозок. Подібна біда спіткала і його батька, тому син дуже боявся померти такою ж смертю. Після того, що сталося, вчений прожив ще 30 днів, так і не опритомнівши. Помер Володимир Вернадський 6 січня 1945 року.
Творча спадщина
Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський ставить питання генезису мінералів.
Вернадський розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів.
Геохімія — наука двадцятого століття, — Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, але корені її сягають глибоко в минуле науки… Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки можливо — всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл і рух у просторі — часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення.
— писав В. І. Вернадський.
Все життя працював Вернадський над проблемами радіогеології.
Зараз можна і потрібно говорити про новостворену науку — радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про те,
що відбувається в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища. Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна зараз бути освоєна і продумана і теоретично і практично. Бо вона не тільки має для нас глибоке значення, оскільки зв'язує з новою фізикою і новою хімією — в конкретній земній ситуації — науці про життя і про нас самих, але й тому, що вона дає в руки людини нові шляхи і нові форми оволодіння природою, нову силу.
Вернадський — також творець нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку — біохімію
Я впевнений в тому, що в основі геології лежить хімічний елемент — атом, і що в навколишній природі — в біосфері — живі організми відіграють першочергову, можливо головну роль. Виходячи з цих ідей виникли в нас і геохімія, і біогеохімія.
Велике значення Вернадський приділяв воді. Він наголошував, що вода займає окреме місце в історії нашої планети, оскільки немає жодного природного утворення, яке могло б зрівнятися з нею щодо впливу на перебіг основних геологічних процесів. 1933 року опублікували першу частину його монографії "Історія природних вод". Вона унікальна через кількістю порушених і досліджених автором проблем, постановку і глибину опрацювання багатьох із них, обсяг і скрупульозність вивченого матеріалу.
Вчений написав понад 400 наукових праць. Перу Володимира Вернадського, крім наукових, належать і філософські твори. В. І. Вернадський у першій половині 20 сторіччя створив учення про ноосферу (грец. ноос—розум і сфера—куля)', в основу якого поклав ідею про гармонійне входження людини та її господарської діяльності у біогенний колообіг "живої речовини".
Якщо поняття «жива речовина» було прийнято радянською наукою, а поняття «біосфера» іноді зустрічається навіть в пост-радянських наукових текстах, то поняття «ноосфера» викликає різкі заперечення в наукових колах, а в наукових публікаціях використовується вкрай рідко. Критики вчення про «ноосферу» вказують на те, що воно ідеологізовано і носить не науковий, а релігійно-філософський характер
Вернадський і Україна
Володимир Вернадський
Вернадський народився у Санкт-Петербурзі. Ніби й далеко від України, але перший «Кобзар» вийшов у Санкт-Петербурзі, а до того «Енеїда» також вийшла у Санкт-Петербурзі. Все-таки якесь українське життя там відбувалося.
У Петербурзі 15-річний юнак занотував у щоденнику 29 березня 1878 року:
Страшенно притісняють українців. Драгоманову навіть в Австрії не дозволили видавати газету українською мовою. У Росії
зовсім заборонено друкувати книги моєю рідною мовою. На канікулах я з усією ретельністю візьмуся за неї. В Києві, коли в якомусь домі побачать
портрет Шевченка, то його відбирають.
1880 року написав свій перший вірш про Україну.
Вернадський був небайдужий до історії України. Зокрема, читав і польські книги про історію України, написав навіть статтю "Угорська Русь з 1848 р."
Він визнавав необхідність розвитку української мови, культури, освіти, однак виступав за "лагідну" українізацію.
Володимир Вернадський належав до тих патріотів України, які передбачали щасливе завтра свого народу, який обов'язково посяде гідне місце і в Європі, і в світі. У 1944 р. видав останню працю «Декілька слів про ноосферу».
Перед смертю вчений передав до Академії наук України свої спогади, в яких зазначав:
Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук...
Батьківщина завжди була в серці вченого. Він добре знав історію України, свого роду. Свої роздуми про долю України вчений виклав у багатьох працях, зокрема, в статті «Українське питання і російська громадськість».
Вшанування пам'яті
«Вернадський протягом свого довгого життя розривався між українською, російською, «русскою» і радянською ідентичностями. Загалом він був типовим представником транснаціональної інтелігенції імперії. Його спадок високо цінують в Росії та в Україні. Його ім’я мають, з-поміж інших, Національна бібліотека України в Києві, університет у Сімферополі, музей і ліцей у Москві, багато вулиць, дві гори у Західному Сибіру, півострів в Антарктиці і кратер на Місяці» (Андреас Каппелер)
В Національній Академії Наук регулярно відбуваються наукові читання на вшанування пам’яті академіка В.І. Вернадського
Ім'я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо, а також Національній бібліотеці України.
Національна бібліотека України ім. В. Вернадського
Академія наук СРСР у 1945 році установила грошову премію та золоту медаль імені В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 року НАН України встановлена також премія імені В. І. Вернадського, а з 2003 р. — Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.
На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадськит».
Іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди (1964 р.). Довжина його понад 400 км, висота 1600 м.
Українська антарктична станція "Академік Вернадський" (заснована в 1996 році)
У 1973 році його іменем названо бульвар у Києві (Академмістечко), у 1981 році йому споруджено пам'ятник.
Національним банком України в обіг випущена ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячена академіку Вернадському. Портрет Володимира Вернадського розміщено на банкноті номіналом 1000 грн
На честь науковця названо астероїд 2809 Вернадський
У 2000 році на всеукраїнському шоу "Людина року" вченому, за його заслуги перед вітчизняною і світовою наукою, та людством було присвоєно звання "Людина століття".
В 2013 року Google відзначив 150 років від дня народження Володимира Вернадського святковим логотипом. На головній сторінці пошукового сервісу розмістили дудл у вигляді малюнків, які символізують сфери наукових інтересів науковця та його портрет.
В Дніпрі, Запоріжжі, Львлві, Конотопі існують вулиці Володимира Вернадського.
З 2015 року в Дніпрі проходить щорічний інженерний конкурс Vernadsky Challenge з призовим фондом у 2 млн гривень у якості гранту на розвиток проєктів молодих винахідників.
