Б
І
Б
Л
І
О
Г
Р
А
Ф
І
Я
А
Р
Х
І
В

В
И
С
Т
А
В
О
К

ТЕАТР - ЯВИЩЕ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР ТЕАТР НА ПОДІЛЛІ ТЕАТРАЛЬНЕ РІЗНОМАНІТТЯ КОРИФЕЇ СВІТОВОГО ТЕАТРУ


ТЕАТР - ЯВИЩЕ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ


Короткий історичний екскурс



Театр - це особливий світ, віддалений від нас, як сцена від партеру. Між театром і дійсністю знаходиться оркестр, музика і вогняна смуга рампи. Дійсність, обминувши область звуків і переступивши через вогні рампи, являється нам на сцені, насиченою поезією

Генріх Гейне

Театр - це така кафедра, з якої можна багато сказати світові

Микола Васильович Гоголь

ТЕАТР (з грецької - місце для видовища, видовище) - вид мистецтва, специфічними засобами якого є сценічна дія, що відображає життя в процесі гри акторів перед публікою.
  • Театром називають установи, що здійснюють сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, в якому відбуваються вистави.
  • Театр, як вид мистецтва називають театральним мистецтвом, а наука, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва називається театрознавством
  • Театр — мистецтво синтетичне, що поєднує драматургію, творчість актора, режисера, музику, живопис, архітектуру, танці, спів.
    Театральне мистецтво — самобутня ділянка культури кожного народу. Виникнення театру тісно пов'язане з народною творчістю, трудовими і релігійними обрядами, іграми.
    У античні часи були тільки два театри: старогрецький і давньоримський. У інших державах театри виникли значно пізніше



    Античний театр

    Старогрецький театр



    Вважається, що старогрецьке мистецтво бере свій початок в міфології. Перші театральні вистави були лише двох жанрів: трагедія та комедія. В міру розвитку грецької трагедії основою її сюжетів стали не лише Діонісії (містерії на честь Діоніса), але і герої старовини: Едіп, Агамемнон, Геракл, Тезей та ін.

    Дослідники вважають, що першим драматургом був Феспід (друга половина VI ст. до н. е.), а перша театральна вистава відбулася 27 травня 534 р. до н. е. в Афінах - сьогодні це Всесвітній день театру.

    Славу грецької драматургії принесли три великих автори: Есхіл (525-456 рр. до н. е.), Софокл (495-406 pp. до н. е.) і Еврипід (408-406 рр. до н. е.).

    Кожен з цих авторів є новатором і теоретиком театру.

    Спочатку головною дійовою особою театрального дійства був хор, що складався з 12 чоловік. Софокл збільшив його склад до 15 осіб, Есхіл поставив на чолі хору корифея та ввів другого актора. Еврипід додав третього актора. Велике значення набув діалог. Поступово функція хору була зведена до мінімуму, вистави набули форми драми.

    Іноді ролі виконували самі драматурги, а пізніше стали з'являтися професійні актори, що володіли своєю харизмою, технікою, манерою. Акторами були виключно чоловіки, а жінки не допускалися до участі у виставах. Це було зумовлено політичними правами жінки в грецькому суспільстві.

    Перші театральні будівлі з'явилися ймовірно в VI ст. до н. е. у Стародавні Греції. Вони були відкритими і складалися з орхестру (круглого майданчика - сцени), театрона (місця для глядачів) і скени (прибудова для переодягання і зберігання реквізиту).

    Грецькі театри, що вміщували усіх вільних громадян міста, відрізнялися великими розмірами (театр в Ефесі, IV - III ст. до н. е., вміщав близько 23 тисяч глядачів).

    Величезна територія театру не давала можливості всім бачити міміку акторів, деталі костюмів, тому все частіше стали використовувати маски. Маски поділялися на основні групи: жінка, жрець, міфологічний герой, боги та відрізнялися колірною гамою: чоловічі - темних тонів, жіночі - світлі або білі. Різні емоції виражалися відповідними кольорами: гнів - багровим, лукавство - рудим і т. д. У початковий період нараховувалося близько десяти масок, пізніше було близько 200 образів і характерів.

    Маски і костюми неодноразово змінювалися, проте маски використовувалися постійно, всі вони були з розкритим ротом, щоб не заглушати звучання голосу актора.

    Для збільшення зросту використовувалось спеціальне взуття на платформі (котурни), високі зачіски, підкладки під одяг.



    Вистава в Давній Греції

    Маски та костюм актора


    Оскільки театр в Древній Греції був установою державною, то і організацією постановок займалися спеціально призначені для цього люди. Драми давалися три рази в рік. Частіше за все вистави нагадували змагання драматургів. Зазвичай в цьому дійстві брали участь три трагіки і три коміки. Кожен представляв три драми. Всі твори складали тетралогію.


    Театр у Стародавньому Римі



    «Panem et circenses» – вигук давньоримського натовпу, що вимагає хліба і видовищ, – виражав величезну пристрасть римського народу до різного роду видовищ. Змагання колісниць, гладіаторські битви, театральні вистави були частиною цих розваг.

    Історики називають дату першої театральної вистави у Стародавньому Римі - 240 р. до н. е., коли Зливою Андроніком були складені трагедія і комедія по грецьким зразкам.

    Трагедія важко приживалася на римській землі. Перший час перекладали твори відомих драматургів Греції, переробляючи їх для римської сцени. Римська міфологія не викликала такого інтересу для римських громадян, як у Греції. Єдиний спосіб зацікавити глядачів полягав у переказі і переробці сюжетів грецьких трагедій. У зв'язку з цим почала змінюватися композиція трагедії, хор був замінений сольними піснями, монологами корифеїв, хорові пісні перероблялися в монодії або дуети акторів.

    Розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантоміми, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром.

    Довга і цікава доля була у римської комедії. Першою з'явилася ателлана (від імені містечка Ателла). Це було комічне дійство, в якому використовувалися маски, причому маски-характери були головними діючими особами. Постійно діяли чотири маски-персонажі - Макк, Буккон, Папп і Доссен, кожен з яких мав свій образ і характер:

    Серед визначних драматургів давньоримського театру - Плавт, Теренцій, Сенека.

    Диво античної технічної думки, головний символ Риму, невизнане чудо Світу — яких лише титулів не має амфітеатр, що отримав назву Колізей. Побудований на місці, що належало до «Золотого Будинку» Нерона. Будівництво театру продовжувалося 8 років. У 80 р. н. е. відбулась перша вистава, яку відкрив сам імператор Тит. Вистави безперервно продовжувались сто днів!

    В 14 столітті під час землетрусу, впала одна зі стін амфітеатру.



    Макет давньоримської театральної вистави

    Колізей (сучасний вигляд)




    Середньовічний театр



    Однією з форм театру в ранній період Середньовіччя стала церковна драма. Виділяють літургійну і напівлітургійну драму.

    Перші літургійні драми складалися з інсценування окремих епізодів Євангелія. Поступово ускладнювались і вдосконалювались костюми, текст, рухи. Вистави проходили під склепінням храмів, але з часом вийшли за їх межі. До організації та участі в дійствах залучалися миряни.

    Нова форма - містерія, отримала розвиток у всіх європейських країнах. В основу містерій, різдвяної та великодньої, покладено біблійні сюжети. Виникнувши у 13 ст., вона поширилась у 14-15 ст. в Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції у вигляді масових видовищ.

    У містеріях брали участь сотні людей, всі вистави проходили на латині, яка перемішувалася з розмовною промовою. Авторами містерій були вчені-богослови, юристи, лікарі. Пізніше за проведення містерій відповідатимуть муніципалітети.



    Середньовічна містерія

    Середньовічні мандрівні актори


    Іншою формою середньовічних видовищ став "міракль" (від латинського - "диво").

    В середні віки існували бродячі народні трупи акторів (гістріони): акробати, жонглери, дресирувальники, декламатори та оповідачі, музиканти та співаки. Гістріони піддавалися гонінням за властиву для їх виступів сатиричну спрямованість. Ними був накопичений великий багаж акторської майстерності, тому появу драми і світської драматургії пов'язують з гістріонами.

    Ще однією формою розвитку театру середньовіччя стало "мораліте". В п'єсах даного напрямку, мораль стала основною рушійною силою.

    Фарс ввібрав у себе елементи всіх попередніх видовищних форм, - відрізняло його від них введення побутових сценок, з суперечками і бійками, які висміювали сімейні зради, неправедних суддів, плутні слуг і торгового люду.


    Ренесансний театр



    В епоху Відродження відбувається бурхливий розвиток більшості видів мистецтва. Зокрема, культура Ренесансу відродила традиції античного театру, поєднавши їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак професійного — виникають постійні акторські товариства та приватні антрепризи.

    Поява театральних будівель з дахом розширило можливості театру: у постановках стали по-новому використовувати музику, світло, декорації. Теоретиками були розроблені принципи професійного сценічного театру. Осмислення канонів драматургії стало важливою тенденцією становлення нового театру.

    На рубежі XVI-XVII століть, як окремий вид театру, виокремлюється опера. Вона зародилась і користувалася великим успіхом в Італії. Ставились спектаклі античних авторів, їх драматургія вивчалася дуже ретельно.

    Театр знайшов і нові видовищні форми. Розвиток йшов в двох напрямках: ренесансної "наукової комедії" і народної комедії-імпровізації - "комедії дель арте".

    Перша "вчена комедія" була написана Лудовико Аріосто (1474-1533). Її дія розгорталося в часи античності, були присутні ті ж персонажі з типовими характерами, збереглися деякі особливості давньоримської комедії. У творах присутні яскраві і живі сцени, колоритні деталі, але мова змінилася на літературну. Поряд з "наукового комедією" продовжували існувати трагедія і ідилія.

    Найкращими зразками "наукової комедії" є твори відомого політичного діяча і письменника Ніколо Макіавеллі (1469-1527) "Мандрагора" і "Каландрія".

    Комедія "дель арте", або комедія масок, виникла в середині XVI ст., увібравши в себе елементи фарсу, пародії і частково "наукової комедії". Одна і та ж маска закріплювалася за актором раз і назавжди. Кількість масок, які були присутні в комедії "дель арте", досягала сотні. Персонажами комедії стали типові образи-маски, що виключають індивідуальні риси характеру героїв: Доктор, Панталоне, Брігелла і Арлекін, Ковьелло, Пульчинелла, Скарамучча і Тарталья. Особливо чудовими були костюми закоханих, а їхні репліки були дуже виважені, імпровізація не допускалась.



    Вистава комедії "дель арте"


    Найбільш значущими авторами Ренесансу стали: Лопе де Вега (1562-1635), він створив понад 2000 п'єс, різних за жанром і сюжетної лінії (до нас дійшли близько 450); Мігель Сервантес де Сааведра (1547-1616); Дон Педро Кальдероне (1600-1681).

    Вершиною театру Відродження став англійський театр. Характерно, що в Англії з усіх мистецтв високого розвитку в цю епоху досяг лише театр. Один за одним відкривались публічні загальнодоступні драматичні театри "Глобус", "Куртина", "Троянда", "Лебідь", "Фортуна" та ін.

    Професійні театри і актори стали з'являтися в другій половині XVI ст. Всі театральні вистави піддавалися суворій цензурі. Лондонські театри створювались на особливій території, на південному березі Темзи.

    У 1599 р. був створений театр "Глобус", який став відомий завдяки творчості Шекспіра. Над входом - крилаті слова: "Весь світ - театр, всі в нім актори" ("Totus mundis agit histrionem").

    «Глобус» являв собою круглий (або 18-20-кутний) амфітеатр, в якому могли розміститись до 3000 чоловік. В театрі передбачалися дешеві стоячі та дорожчі сидячі місця, розташовані у три ряди. Сцена мала розміри 12x8 метрів і двоє дверей для виходу акторів. Дах розміщувався лише над сценою і був пофарбований у кольори неба, дах мав люк, через який актори могли спускатися на сцену за допомогою мотузок.

    «Глобус»:

    УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР

    «Шекспір сказав: «Світ – театр і ми в ньому актори». А Сковорода ще доповнив, сказав: «І кожен грає ту роль, на яку його поставили».
    Я думаю, це правильно».
               Богдан Ступка

    «Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати»
                Лесь Курбас



    Зародження і становлення театрального мистецтва

    Українське театральне мистецтво зародилось ще в далекі часи княжої Русі. Хоча, можливо, і набагато раніше, тому що перші відомості про скоморохів (мандрівних співців-акторів) зустрічаються ще в VI-X століттях. Театр цього часу нерозривно пов'язаний з піснями, танцями, обрядами та звичаями. З давних часів відомі веснянки (гаївки), обжинки та інші народні театралізовані дійства.

    В період процвітання Київської Русі та наступні кілька століть театр мав, в основному, церковно-обрядний характер.



    Веснянки

    Свято обжинок


    З XI століття популярними стають театральні вистави скоморохів. Це були групи акторів, що виступали в супроводі музичних інструментів. Скоморохи часто з собою водили різних тварин, в їх виступах були танці та акробатичні номери.

    Друга половина XIII - перша половина XVII ст. — період дальшого розвитку мистецтва скоморохів.

    У середньовічних пам’ятках зустрічаються такі назви цих лицедіїв, як: ігрець, гудець, свірець, сопільник, плясець, глумець, глумотворець, сміхотворець, перелесник та ін. У ранніх письмових пам’ятках як синонім вживається слово "скоморох". Відомо, що воно грецького походження і колись означало "майстер сміхотворства".

    Про побутування в Київській Русі і в Україні XIII - першої половини XVII ст. скомороства свідчать згадки про них у билинах київського циклу, зображення на фресках Софійського собору в Києві (XI ст.), на пластинчатих браслетах з Києва та інших міст, на срібній чаші з Чернігова (XII ст.), на мініатюрах Радзивілового літопису (XV ст.).



    Скоморохи



    Скоморохи поділялись на осілих і мандрівних. Осілі виступали переважно на княжих забавах, масових ігрищах під час свят, на весіллях тощо. Мандрівні об’єднувались у ватаги й переходили з місця на місце, відвідуючи далекі країни. Наприклад, італійський поет Лодовіко Аріосто у поемі "Шалений Орландо", згадує про "русинів або литвинів", тобто про українців і білорусів, які водили ведмедів по ярмарках. А це, як відомо, було пріоритетом скоморохів. Українські ігреці були відомі під цією назвою у Польщі, в свою чергу на українські землі заходили польські йокулятори, весолки, ваґанти, куґлярі, тобто жонглери.

    Комедійні сцени, іноді імпровізовані, скоморохи розігрували на майданах, посеред вулиць, на ярмарках просто неба, користуючись звичайними ширмами, за якими вони переодягалися, накладали на обличчя маски і гримувалися.

    Джерелом мистецтва скоморохів була народна творчість. Вони виступали не тільки виконавцями, а й творцями усної поезії, музичного і танцювального фольклору.


    Український вертеп



    Коли і де зародився вертеп? Корені вертепу сягають глибини віків і губляться ще десь у Стародавній Греції. Про грецький театр ми маємо документальні дані, які зафіксовані в працях Ксенофонта та Арістотеля, зокрема зазначено, що в III ст. до нової ери грецький ляльковий театр мав уже велику популярність.

    З іншої сторони "вертеп" - це молитовне прославлення Бога через театральне дійство та комічне відображення побутового життя. Це одна з найкращих оздоб Різдва, наша традиція, яку ми зберігаємо вже понад чотири століття.

    Вертеп (зі старослов'янської - печера) - старовинний український мандрівний театр маріонеток, що виник в Україні, в барокову добу (друга половина XVII-XVIII століття).

    На 1667 р. припадає перша документальна згадка про вертепне дійство, хоча існують й інші припущення щодо першого вертепу: це 1591 і 1639 рр. Вертепна гра на довгий час стала традиційною різдвяною, святковою розвагою українського народу.

    В українському вертепі – старовинному театрі ляльок, дуже подібному до польської шопки або до білоруської батлейки - вистава за змістом і насиченістю дійства поділялася відповідно до ярусної структури вертепної скриньки на світську та духовну частини.

    Вертеп мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому - сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали "свята", мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібностей й дотепності вертепників.

    В основі сюжетів були релігійно-містерійні, різдвяні тексти. На нижній сцені жили персонажі різних національностей: українські селяни – дід і баба, запорожець, солдат-москаль, жид, поляк, циган.

    Довгий час питанням походження українського вертепу займався Іван Франко. Проаналізувавши значну кількість архівних та історичних свідчень, він дійшов висновку, що вертеп, явище церковно-народне, що зародилося на Україні (Русі), звідки він перейшов на землі Білорусії та Московії. Іван Франко спростовує твердження окремих істориків про походження вертепу від польської шопки, мотивуючись тим, що перша згадка про польську шопку, не раніша від письмової згадки про український вертеп.

    У кожній місцевості вертепи виготовлялись по-різному, але, як правило, за своїм зовнішнім виглядом нагадували церкву (костьол) або селянську хатку, вкриту соломою.



    Будиночки мандрівного вертепу


    Починаючи з середини XVI століття поступово ставали популярними так звані шкільні театри (живі вертепи). Християнські драми ставились учнями київських Братської та Лаврської шкіл (XVI-XVII століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

    Головним центром творення, виконання і розповсюдження цих основних форм театрального життя ХVII-ХVIII ст. була Києво-Могилянська академія, її професори були авторами драматичних творів, теоретиками театру, а студенти-бурсаки — акторами і основними носіями цього мистецтва. З особливим запалом виконувались театральні п'єси під час традиційних «рекреацій» — травневих днів відпочинку, коли учнівська група під опікою педагогів і наставників відправлялася на околицю Києва: «Все грало, вирувало, тішилося і м'ячем, і кеглями, і пристойними гімнами, а студенти старших відділів створювали оркестри, а часом при денному світлі випадково розігрували якусь комедійну драму».

    Цікаві сторінки середньовічного церковного театру пов'язані з ім'ям святителя Димитрія Ростовського (Туптало) — українського та російського церковного діяча, вченого, письменника і проповідника, богослова, святого Православної церкви, митрополита Ростовського і Ярославського. Майбутній святитель народився в 1651 р., в містечку Макарів на Київщині. Був місіонером — проповідував в монастирях України, писав богословські праці.

    В перший рік перебування на Ростовській кафедрі, для учнів школи майбутніх священнослужителів Димитрій Ростовський написав «Рождественську драму», поставлену 24 грудня 1704 р., драма і дотепер йде на сцені. Інша п'єса — до свята Успіння Богородиці — «Успенська драма» була написана, на думку дослідників, в Україні наприкінці XVII ст. для виконання ченцями і переписувачами монастирів. Святитель, ймовірно, писав і інші п'єси, але тексти до нас не дійшли.

    Святитель організовував святкові дійства за участю учнів духовних шкіл у дні великих церковних свят. Інтерес Димитрія Ростовського до театру був викликаний і чисто практичні цілями: прищеплюючи смак і інтерес до спектаклів, митрополит здійснював морально-виховну діяльність. Своїм опонентам, що наголошували на негативному ставленні древньої Церкви до театру та лицедійства, він заперечував, що важливим є зміст вистави, і що у Візантії відбувались вистави морально-виховного змісту (зокрема при імператорі Константині Багрянородному).



    Святитель Димитрій Ростовський


    В Україні існували і кріпацькі театри. Серед них найпопулярнішими були: театр в селі Кибинці Полтавської губернії у садибі вельможі Дмитра Трощинського; театр поміщика Д. Ширая в селі Спиридонова Буда на Чернигівщині. Останній неодноразово приїздив на гастролі в місто Київ.

    В садибі мецената Тарнавського, в селі Качанівка в Чернігівській губернії, театральні вистави відвідували як сусіди, так і Микола Гоголь, Михайло Максимович , Микола Маркевич. Кріпацький театр Тарнавського згадував в повісті «Музикант» Тарас Шевченко.

    В Західній Україні, на Волині, існував кріпацький театр в селі Романові, де ставили оперні вистави.


    Зародження професійних театрів



    В процесі становлення "сучасного" українського театру можна виокремити три основні періоди:

    Перші театральні трупи народилися на Наддніпрянщині у XVIII ст. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі францисканців. Пізніше в Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1810) з'являються перші театральні будівлі.

    Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами І. Котляревського і Г. Квітки-Основ'яненка — основоположників художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск і експресивність, поряд з мальовничістю і гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

    Коли в 1817 році, за ініціативи нового «малоросійського» генерал-губернатора князя М. Г. Рєпніна, в Полтаві було організовано перший у місті театр і сюди з Харкова переїхала трупа відомого тоді антрепренера Штейна, на чолі з М. С. Щепкіним, Котляревський приймав діяльну участь в організації цього театру; у свій час він навіть виконував там обов’язки художнього керівника. Спеціально для цього театру письменник написав обидві свої п’єси: комічну оперу «Наталка-Полтавка» і одноактну комедію «Солдат-чарівник» («Москаль-чарівник»).

    У 1812 році виник постійний теат в Харкові. Григорій Квітка-Основ'яненко взяв в ньому найширшу і різносторонню участь як актор, драматург, а потім історик цього театру. П'єси письменника «Сватання на Гончарівці», "Шельменко-деньщик", донині серед самих репертуарних п'єс української сцени.



    Іван Котляревський

    Григорій Квітка-Основ'яненко


    Перший, аматорський період у становленні "нового" українського театру пов’язаний з діяльністю численних українських театральних гуртків, що створювалися в містах та містечках силами української інтелігенції, університетської молоді, студентів, робітників.

    У другій половині XIX століття - початку XX ст., на теренах України налічувалось 37 самодіяльних театрів, що не мали постійних приміщень, а мандрували з виставами від міста до міста.

    Прикладом народного театру, в якому брали участь робітники – є театр у с. Сидорівка, при цукроварні відомого підприємця і мецената, українського модернізатора-підприємця Василя Симиренка. Глядачами сидорівського театру були селяни, робітники і службовці заводу. По неділях, задовго до початку вистави, під театром збиралися люди, потім приїздили екіпажі. Театр, за свідченням сучасників, був "не лише повний, але переповнений". Учасником цих аматорських вистав був наприкінці ХІХ ст. син відомого історика В. Антоновича. Відомий діяч студентського українського руху, згодом мистецтвознавець, вважав, що вистави сидорівського аматорського театру мали не лише художнє, але й культурно-громадське значення, сприяли пробудженню національного почуття, як і український театр в цілому.

    В 1859 р. у Київському університеті виникає театральний гурток М. Старицького та М. Лисенка, де ставилися "Лихо з розуму" О. Грибоєдова, "Ревізор" М. Гоголя, п’єси О. Островського.

    У Чернігові виникає аматорський театр під назвою "Товариство люблячих рідну мову", активними учасниками якого були місцеві культурно-громадські діячі: байкар Л. Глібов, етнограф О. Маркович, С. Ніс, О. Лазаревський.

    У містечку Бобринець існував аматорський театральний гурток, для якого М. Кропивницький написав першу п’єсу "Дай серцю волю, заведе в неволю".


    Театр корифеїв





    Корифеї українського театру


    В аматорських гуртках розпочинали діяльність і корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

    В 1863 р. І. Карпенко-Карий створює аматорський театральний гурток в Єлисаветграді, який мав назву "Артистичне товариство". До речі, Єлисаветрад можна вважати духовною колискою українського театру. Адже перший професійний український театр було відкрито саме в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського.

    Започатковано український реалістичний професійний театр 27 жовтня 1882 року виставою І. Котляревського «Наталка Полтавка» «Товариством українських артистів під орудою М. Л. Кро­пивницького» (саме так зазначено на одній зі старовинних листівок серії «Українські типи», присвячених театру, видрукуваних у видавництві Гранберга в Стокгольмі). На листівці зазначено 1885 рік. Досі у кіровоградських музейних архівах зустрічалися фотознімки із цієї вистави із чотирма-п’ятьма дійовими особами.

    Засновник театру – Марко Лукич Кропивницький володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський.



    Колектив театру корифеїв


    В серпні 1883 р. відбулося об’єднання театру М. Кропивницького з трупою М. Старицького. В новий театральний колектив влився І.Карпенко-Карий та П.Саксаганський. Директором української трупи став М. Старицький, М. Кропивницький залишався режисером, актором, драматургом. Співпраця двох видатних діячів театрального мистецтва сприяла піднесенню престижу національного театру, рівня режисерської та акторської майстерності. До високопрофесійної української трупи входило більше 100 акторів. Трупа М. Старицького на короткий час об’єднала кращі театральні сили України, до неї входили М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті, Ф. Левицький.

    В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. В ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших акторів трупи вперше назвали "корифеями" українського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

    Стиль театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.



    Єлисаветградський драматичний театр

    Троїцький народний будинок (м. Київ) у якому з 1907 року діяв перший український стаціонарний театр





    Театр радянського періоду



    Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.



    Українські актори Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Юрій Шумський


    Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму.

    З утворенням театру «Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.



    Трупа театру "Березіль"


    З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. У наш час, у Києві, проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса.

    Справою життя актора і режисера Гната Юри став Київський драматичний театр ім. І. Франка, який він очолював у 1926-1961 роках. Гнат Юра був природженим імпровізатором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики.

    На Закарпатті був створений Руський театр, який очолив Микола Садовський.



    Лесь Курбас

    Гнат Юра


    Більшість професійних театральних колективів України на початку Великої Вітчизняної війни було евакуйовано на схід, в міста Уралу та Середньої Азії:

    Стаціонарні вистави і вистави-концерти для фронтових бригад – два основні напрямки в діяльності евакуйованих українських театрів. Тематика значної кількості вистав була героїко-патріотичною, хоч ставились і п'єси класичного репертуару, зокрема "Гамлет".

    А. Бучма, на той час головний режисер театру ім. І Франка, перебував разом з колективом в евакуації (Семипалатинськ, Ташкент), виїздив на чолі фронтової бригади франківців на Сталінградський та Донський фронти (1942-43). Під час перебування у Ташкенті А. Бучма поставив на сцені Узбецького театру ім. Мукімі "Наталку Полтавку" узбецькою мовою. Вистава йшла багато років по війні з незмінним успіхом у глядачів.

    Часи «відлиги» (50-ті - 60-ті роки) є періодом розквіту українського театру. Окрім повернення на сцену української і світової класики, в репертуарі театрів з’являються нові сучасні постановки. Сучасна українська п'єса була представлена виставами "Фауст і смерть" О. Левади (1960), "Правда і кривда" М. Стельмаха (1965 р.), "Фараони" О. Коломійця (1965 р.)

    Відбувалось повернення до власних витоків, відновились творчі шукання початку XX ст., повертались забуті імена репресованих Леся Курбаса, Миколи Куліша. Проходила, часом болісна, зміна творчих поколінь.

    70-80 рр. XX ст. знаменувалося відкриттям нових театрів: серед них київські - Театр драми і комедії, Молодіжний, Театр естради.

    70-ї роки відмічені творчими пошуками молодих режисерів: В. Козьменка-Делінде, В. Шулакова, В. Малахова. Зокрема стараннями В. Малахова, який певний час очолював Театр естради набув розвитку новий жанр - мюзикл.

    Далеко за межами країни стають відомими імена повоєнної когорти оперних співаків: І. Козловського Б. Гмирі, А. Солов’яненка, Д. Гнатюка, М. Гришко.

    Зокрема, Дмитро Гнатюк виконував оперні партії Остапа, Миколи, Петруччо, Мазепи, Онєгіна, Фігаро, Ріголетто та ін.

    Поставив більше 20-ти вистав, зокрема «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1978), «Золотий обруч» Б. Лятошинського (1989), «Мазепа» П. Чайковського (1991), «Війна і мир» С. Прокоф'єва (2003), «Севільський цирульник» Дж. Россіні.

    Виступав з концертами за кордоном (Угорщина, США, Канада, Російська Федерація, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків. Всього у концертному репертуарі актора понад 85 творів національної та світової класики.




    Опера "Аїда" в постановці Дмитра Гнатюка

    Дмитро Гнатюк

    Розвиток національного театру кінця XX ст. пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як С. Данченко, Р. Віктюк, В. Петров та ін.

    З 1992 по 2000 рік балетну трупу Національної опери України очолював Анатолій Шекера (1935–2000), з ім'ям якого пов'язані досягнення українського балету останніх трьох десятиліть ХХ століття. Окрім класичних вистав — «Лебедине озеро» і «Лускунчик» Петра Чайковського, «Раймонда» Олександра Глазунова, «Коппелія» Лео Деліба — він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема, «Спартака» Арама Хачатуряна, «Ольги» Євгена Станковича, «Легенди про любов» Аріфа Мелікова.

    За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір.

    В Україні та поза її межами набувають популярності актори Б. Ступка, А. Роговцева, Ю. Мажуга, 3. Дегтярьова, сестри Ольга та Наталя Сумські.

    Низка талановитих акторів українського театру з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.




    Українські актори Ада Роговцева, Богдан Ступка, Наталя та Ольга Сумські

    Відомий далеко за межами України український режисер — Андрій Жолдак.

    Оригінальним явищем сучасного театрального життя Києва став перший жіночий театр — модерний оригінальний театр, прикметною рисою якого є суто жіночий склад акторів колективу. Чоловікам, природно, вхід не заборонений, і навіть вітається. І не варто думати, що театр претензійно пропагує войовничий фемінізм. Просто талановитим випускницям акторського курсу прийшла думка заповнити нішу саме такого театру — не стільки з жіночою тематикою вистав, але з жіночим розумінням і втіленням, з підходом до сенсу театрального мистецтва. З'явився він у 2005 році.

    А ось реклама театру нового типу: «Ми - Житомирський плейбек-театр, даємо вистави у жанрі playback. У нас немає режисерів, сценаріїв і жорстких меж між глядачами і акторами. Ми граємо історії, які розповідають глядачі. Глядач завершує розповідь, актори встають зі своїх місць - і одразу, без підготовки, грають історію, доповнюючи її прихованим змістом, прочитаним поміж рядків».

    Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що завоювали авторитет і в Європі: «Київ травневий» у Києві; «Золотий Лев», «Драбина» та «Драма.UA» у Львові; «Тернопільські театральні вечори», «Дебют» у Тернополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні; «Різдвяна містерія» в Луцьку; «Рампа» в Дніпропетровську; «Інтерлялька» в Ужгороді; "Подільська лялька" в Вінниці.




    Фестиваль молодіжних театрів "Рампа" (Дніпропетровськ)

    Фестиваль "Золотий лев" (Львів)



    У 2010 р. створено всеукраїнську театральну портал-мережу "atheatre.com.ua — український театральний простір", яка об'єднує понад 112 театрів і понад 80 драматургів . Портал містить інформацію про театральні фестивалі, репертуар театрів, відомості про вистави й історичні довідки. Всю інформацію театри викладають самостійно. Нижче розміщено банер доступу до порталу.


    ТЕАТР НА ПОДІЛЛІ

    "Беззаперечним є вірне служіння мистецтву й людям колективу садівчан, який впевнено продовжує творити історію Вінницького театру, відповідно й історію театру України"
                Світлана Фицайло

    "Театр засвідчує нерозривність духовного життя народу"

                Ольга Красильникова

    Трішки історії

    Початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою грою взагалі, а тільки з драматичною грою в якій наявне образно-художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми.

    У весняній обрядовості українців виділяється цикл хороводів (танків) та ігор, який представляє окремий тип народно-драматичної творчості. Цей тип репрезентований передусім тими звичаєво-обрядовими піснями та іграми, які на Наддніпрянщині, Поділлі і Волині мають назву веснянки, а в Галичині — гаївки чи гагілки.

    Відомо, що найбільших розвиток мистецтво скоморохів набуло на Правобережній Україні і в Галичині. Не випадково багато топонімів саме на цій частині українських земель пов’язано зі словом "скоморох". Це і річка з цією назвою в Києві, і села Скоморохи, Старі Скоморохи, Скоморошки, Скомороше та інші в Черкаській, Житомирській, Вінницькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях.

    У розвитку українського вертепу на Поділлі певну роль відіграли єзуїтський колегіум у Кам'янці-Подільському та школи при православних братствах. Улюбленець народу - вертеп поступово виходить за межі церковних будівель та сворює свій комічний репертуар, використовує імпровізацію. Сцени зі світу казкового, богатирського, які викладалися в драматичній формі улюблені теми народної поезії, часто змінюють чисто комічні житейські сцени.

    Мандрівні дяки, студенти-бурсаки, мандруючи по Україні в XVII—XVIII століттях, заробляли гроші приватним навчанням. Саме вони спричинилися до розповсюдження рукописної літератури, і влаштовували театральні вистави, колядували, ходили з вертепом, або представляли "живий вертеп".



    Старовинна листівка з Різдвяним вертепом


    У населених пунктах Поділля, де компактно проживали православні українці й поляки-католики, групи колядників-вертепників, хоча й формувались за національно-релігійним принципом, при обходах ніколи не обмежувались відвіданням дворів своїх одновірців.

    За свідченням редактора «Подільських єпархіальних відомостей», ««польські» колядники вважають своїм обов'язком зайти до священика і його пастви, а «руські» йдуть до ксьондза і його словесних овець; таким чином, і ті інші обходять все село, збираючи дрібні гроші й хліб, як для церкви, так і для костела.

    Становлення польського театру Поділля відбувалось у тісному зв'язку з загальноєвропейським розвитком та під впливом української народної культури. Старовинний польський театр на Поділлі складався з двох протилежних елементів: народних обрядів та ігр й духовної містерії.

    В багатих магнатських маєтках - Тульчині, Барі, Ізяславі, Миньківцях, Меджибожі, Сатанові виникли перші приватні (кріпацькі) театри. Акторами в них були і магнати і талановиті селяни. Однак спектаклі були для вузького кола вибраних і тому гостро виникає потреба у створені публічного театру.

    22 вересня 1798 року шляхтич Антоній Змієвський добивається в уряду дозволу на заснування польського театру в Кам'янці-Подільському.

    В XVIII ст. жителі подільських міст почали активно долучатися i до театрального мистецтва. Як зазначав Сiцiнський, “театр до 1831 р. був польським, після того до 1861 р. змішаним, тобто польським та російським, а з 1861 р. - лише російським".

    Театри в інших містах стали виникати накрикiнцi ХIХ - на поч. ХХ ст. Як правило, зводилися театральні та іноді сценічні майданчики в містах Поділля переважно приватними особами.

    За iнформацiю, що міститься у довідковому виданні МВС по Подiльськiй губернії станом на 1911 р. – театри діяли в наступних подільських містах: Кам’янцi-Подiльському, Вiнницi, Проскурові, Могилеві, Гайсині, Жмеринці.

    Значний внесок в вивчення мистецького спадку Поділля вніс Є. Сіцінський, зокрема він досліджував мистецтво лірників Поділля.

    Дослідник активно збирав і записував лірницькі пісні. Так у період з 18 січня 1881 р. по 2 серпня 1888 р. Є. Сіцінський записав 14 лірницьких пісень від подільських лірників: Степана Ґудзя, Семка з Сатанова, Сидора Палямара, Івана Нетреби, Михася Саблука, Павла Дворника, Тодора Буховського, Федька Хойтового, невідомого лірника з Бубнівки.

    Починаючи з XV століття лірники відомі в Україні, Білорусі, Литві, Молдові. У репертуарі українських лірників були історичні пісні й думи, церковні канти й псалми, українські народні пісні, передусім жартівливі й сатиричні.

    Лірники співали передусім історичні думи (псальми), що прославляли діяння гетьманів (Сагайдачного, Хмельницького та ін.), які укладали самі; після історичних дум співали побожних пісень про св. Миколая тощо. Далі продовжували спів святковими думками і жартівливими шумками. Закінчували зазвичай жартівливими піснями. У репертуарі лірників обов'язково були пісні про давню козацьку славу. З ними лірники мандрували від хати до хати. Дуже часто мистецтво співу та гри на лірі передавалося у спадок від батька до сина.



    Іполіт Липинський. «Лірник»



    Вінницький обласний музично-драматичний театр ім. М. Садовського



    На початку двадцятого сторіччя Вінницький міський голова Микола Оводов підтримав думку міської громади про необхідність театру для міста. Подільське губернське управління підписало наказ за № 280 від 6 лютого 1910 року про початок будівництва театру в Вінниці. Міською владою постійно виділялися кошти на необхідні витрати щодо нової будівлі. Будівництво тривало 11 місяців. Приміщення, в якому розмістився Вінницький академічний український музично-драматичний театр ім. М. Садовського, побудовано за проектом головного архітектора Григорія Артинова в стилі модерн.




    Довоєнна будівля театру



    Час зберіг імена декількох вінницьких підприємців, які взялися за зведення приміщення театру. 30 січня 1910 року купець Л. Зискінд повідомляв Вінницьку міську управу «Маю честь заявити, що на виконання переданого мені підряду зі споруди міського театру, я приймаю компаньйона М. Неєра на рівних зі мною правах і обов'язках».

    Виготовленням декорацій займалось одеське ательє М. Басовского, яке в свій час приймало участь в оформленні Александрійського імператорського театру.

    'Камерний театр вартості 160 тисяч. Електричне освітлення, розкішні декорації, всілякі пристосування і світлові ефекти. Окреме фойє, два буфети, вестибюль, каса, контора. Три завіси: розсувна (суконна), з клапаном і рекламна. Десять окремих убиралень для артистів з дзеркалами і умивальниками. Театр вміщає до 1000 місць. Здається під всілякі гастрольні спектаклі зі всіма витратами: освітлення, опалювання, декорації, вісім гарнітурів меблів, реквізит, костюмерна, необхідна бутафорія. Службовці: робочі на сцені з досвідченим машиністом, сторож і розсильний, капельдинери, контролер, касирка', — так описував в 1910 році театр літературно-художній календар-довідник "Вся Вінниця".

    До 1917 року на сцені театру виступали виключно заїжджі актори. Стаціонарний театр був створений лише в 1920 році Гнатом Юрою. Разом з ним тут починали свій творчий шлях такі видатні майстри, як Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська. Працював тут і молодий Юрій Смолич, який пізніше описав цей період становлення театрального колективу в повісті «Театр невідомого актора».

    В 20-х роках у Вінниці працювали 2 театральні трупи: «Новий Львівський театр» під керівництвом А. Бучми та київський «Молодий театр», очолюваний Г. Юрою. 28 січня 1920 р. колективи об’єдналися, утворивши Новий драматичний театр ім. І. Франка (зараз - славнозвісний Київський український академічний драматичний театр імені І. Франка).

    Становлення театру проходило у важких умовах, коли не було п’єс, театрального майна, коштів, житла. Актори змушені були виконувати допоміжні роботи у театрі. Так, О. Ватуля був уповноваженим у всіх справах театру, М. Пилипенко виконував обов’язки касира, Г. Юра - завгоспа.



    Актори Олексій Ватуля та Феодосія Барвінська



    Першою виставою, яку успішно здійснив молодий мистецький колектив, була драма Івана Франка «Украдене щастя». У першому репертуарі театру також були п’єси «Похорон» І. Франка, «Іван Гус» Т. Шевченка. Театр одразу ж завоював народну шану. Його виступи радо зустрічали в містах і селах Поділля та інших регіонів України.

    Вінницька сцена продовжувала вабити світлом рампи і глядача, і акторів. Вона пам'ятає виступи театру «Березіль», імені М. Заньковецкої, Московського театру драми під керівництвом Всеволода Мейєрхольда. Також приїжджали на гастролі до Вінниці видатні служителі Мельпомени: Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Ігор Ільїнський, Михайло Царьов, Ваграм Папазян, Зоя Гайдай, Леонід Собінов. У 1924 і 1926 роках зі сцени театру виступав Володимир Маяковський.

    Вінниця бажала мати власну театральну трупу.

    І ось 17 жовтня 1933 р. оперою Д. Верді “Аїда” відкрився перший сезон театру, який спочатку функціонував як обласний театр опери та балету. Художнім керівником став учень Миколи Садовського, відомий актор і режисер С. Бутовський.

    Оперний період історії Вінницького театру залишив значний слід в культурному житті міста й області. Окрім опери «Аїда», в репертуар театру входили постановки «Фауста», «Євгенія Онєгіна», «Пікової дами», «Тихого Дону», «Піднятої цілини».

    1940 року ухвалою Раднаркому України Вінницький театр опери і балету реорганізовано в український обласний музично-драматичний театр. В цей час на його сцені з'явилися спектаклі «Запорожець за Дунаєм», «Енеїда», «Наталка Полтавка», «В степах України», «Маруся Богуславка», «Сватання на Гончарівці».

    Під час війни театр не припиняв свою роботу. Окрім названих п'єс на його сцені ставилася українська і світова класика:, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Фонтан Бахчисараю», «Катерина», «Циганка Аза», «Маруся Богуславка», «Хмара», «Назар Стодоля», «Євгеній Онєгін», «Дон Кіхот», «Кармен», «Ріголетто», «Дай серцю волю».

    Під час звільнення міста від німецько-фашистських загарбників (у березні 1944 р.) приміщення Вінницького театру було серйозно пошкоджене. На реставрацію, здійснену за проектом архітектора Д. Чорновола, знадобилось 4 роки.

    Наказом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року Ізмаїльський музично-драматичний театр було об’єднано з Вінницьким. Очолив заново сформовану трупу Федір Верещагін.

    6 листопада 1948 р. виставою «Інтервенція» розпочався новий театральний сезон. З цього часу вистави проходили у відбудованому приміщенні.

    1957 року, після успішних гастролей в Москві, театру присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.



    Фасад сучасної будівлі театру



    У стінах театру розвинули творчий хист народні артисти України: Віталій Селезньов, Нестор Кондратюк, Анатолій Овчаренко, Лідія Бєлозьорова, Валерій Прусс, Володимир Матковський, Клавдія Барил, Валерія Сироватко, Микола Сардаковський, заслужені артисти України Валентина Хрещенюк, Клавдія Норець, Надія Колесниченко, Людмила Мамикіна, Володимир Постніков, Юлія Раденко, Арсен Марчук, Андрій Цехмейструк, Катерина Селезньова.

    З 1986 року художнім керівником театру є народний артист України Віталій Селезньов.



    Художній керівник театру – Віталій Селезньов. Афіші театру



    За творчі досягнення і значний внесок в справу культурного розвитку народу театр був нагороджений: Почесними грамотами Верховної Ради України, Ради Міністрів України, Почесними грамотами Президій Верховних Рад Азербайджану, Молдови, Кабардино-Балкарської, Марійської, Чечено-Інгушської автономних республік та іншими відзнаками.

    В 1993 році, з ініціативи головного режисера театру Віталія Селезньова, при Вінницькому музичному училищі ім. Леонтовича відкрито театральне відділення, яке готує акторів театру.

    28 жовтня 2004 року театр отримав статус академічного.


    Банер сайту Вінницького музично-драматичного театру ім. М. Садовського


    Вінницький академічний обласний ляльковий театр «Золотий ключик»


    Вінницький театр ляльок - один з найстаріших лялькових в Україні. Він був заснований в жовтні 1938 року. У червні 1945 року Вінницький ляльковий показував першу повоєнну виставу «Казка партизанського лісу» В. Шестака та Є. Ровенського.

    За свою історію колектив театру здійснив більше 250 нових постановок.

    З 1998 року головним режисером був Овчаренко Анатолій Миколайович.

    У 1999 році Вінницький академічний обласний театр ляльок започаткував Міжнародний фестиваль театрів ляльок «Подільська лялька», нині один з найпопулярніших в Україні.

    Історія становлення театру тісно пов'язана з іменем відомого лялькаря, члена УНІМА, заслуженого діяча мистецтв України Володимира Шостака, який очолював театр майже 40 років.

    Сьогодні театром керує заслужений працівник культури України Михайло Байдюк. Головний режисер — Заслужений діяч мистецтв України Олександр Свіньїн. Головний художник — Тетяна Шабанова.





    Фестиваль «Подільська лялька» в Вінницькому театрі ляльок

    Вистава «Таємничий гіпопотам»


    Народний театр-студія «Сьоме небо»


    Яскравим явищем театрального сьогодення Вінниці є «Сьоме небо» – народний театр-студія для творчої молоді та для всіх, хто любить театр, книгу і мистецтво. Театр діє при Вінницькому національному медичному університеті ім. М. Пирогова. Керівник та головний режисер Марина Ревенко. Такий театральний колектив, що складається з активної молоді, єдиний в області.

    Театральна студія «Сьоме небо» народилася на медико-психологічному факультеті у 2005 році. У 2010 році театру-студії було присвоєно звання народного. Народний театр-студія «Сьоме небо» успішно існує завдяки творчій активності режисера Марини Борисівни Ревенко та постійній підтримці почесного керівника Ірини Чулпанівни Байгузіної.

    У репертуарі театру-студії «Сьоме небо» твори вітчизняної та світової драматургії, а кожна постановка – то експеримент, який ніколи не знаєш, чим закінчиться.



    Колектив театру

    Керівник та режисер театру-студії Ревенко Марина Борисівна

    У квітні 2011 року театр «Сьоме небо» брав участь у всеукраїнському фестивалі студентської художньої творчості «Весняна хвиля» ХІ, що проходив у Європейському університеті м. Києва. Театр представив дві вистави «Зів’яле листя» (театральне мистецтво) та «Суфлер» (літературний театр) і став переможцем в чотирьох номінаціях.

    У квітні 2012 р. театр «Сьоме небо» став переможцем конкурсу організованого Посольством США на найкращу міні-виставу за книгою Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом».

    У жовтні 2013 року театр став Лауреатом театрального фестивалю «На крилах Мельпомени» у м. Прилуках.

    З листопада 2014 року по квітень 2015 року театр реалізує проект «ART-TIME без обмежень» по залученню молоді з обмеженими фізичними можливостями до спільних театральних постановок.



    Вистава «Варшавський набат»

    Спектакль «Одержимые морем»

    18 жовтня 2015 р. актори відбули до Кам’янця-Подільського на фестиваль «Комора». Туди повезли виставу «Над часом» за драматичною поемою Анни Багряної у постановці Марини Борисівни Ревенко. Це особлива вистава, інтегрована за участю молоді з обмеженими фізичними можливостями, вона доводить всім, що талановиті люди з інвалідністю можуть грати в театрі не гірше за інших. Театр-студія «Сьоме небо» достойно виступив на фестивалі «Комора», першому відкритому фесті для аматорських колективів. Вінничани вибороли перемогу у двох номінаціях, отримавши дипломи за кращу сценографію вистави «Над часом» та спеціальний приз журі: його отримав візочник Юрій Прокопенко за головну роль. Не лише довгі овації лунали після виступу вінничан, сльози бриніли в очах всіх членів журі, адже це єдиний у країні колектив, який має у складі інваліда-візочника та інваліда ДЦП, що на рівних зі здоровими молодими людьми демонструють свої таланти на театральній сцені.

    ТЕАТРАЛЬНЕ РІЗНОМАНІТТЯ




    "Театр для лінивих"

    "Театр на воді"



    Хоча театр є одним з прадавніх видів мистецтва, базові принципи театрознавства як повноцінної мистецтвознавчої дисципліни були сформульовані лише на початку XX ст. Тоді народилася і затверджувалася нова парадигма театрального мислення, пов'язана з появою режисури. Проблема самоідентифікації театрального мистецтва встала незвичайно гостро, породивши бурхливу полеміку. У історіко-театральних дослідженнях оживав лексикон різних епох і національних культур — античності, середньовіччя, "комедії дель арте", східного театру.

    Нові поняття формувалися в працях теоретиків і режисерів С. Станіславського, Е.-Г. Крега, М. Метерлінка, Р. Фукса, Є. Мейерхольда, А. Я. Таїрова і інших.

    Постійно виникають нові театральні форми. Зорема, в Лондоні відкрився незвичний театр, для тех хто любить поспати. Замість крісел, в театрі знаходяться ліжка. В театрі відбуваються вистави та читають казки "на добраніч". Після закінчення вистави глядачі не покидають залу, а залишаються в своїх ліжках до наступного ранку.

    Фантастичний театр на воді відкрився в Австрійському місті Брегенц.

    Пропонуємо Вашій увазі мультимедійну презентацію «ТЕАТРАЛЬНЕ РІЗНОМАНІТТЯ» (MP4), про театральні напрямки, стилі та жанри та альбом-презентацію «ВІДОМІ ТЕАТРИ СВІТУ» (MP4).



    КОРИФЕЇ СВІТОВОГО ТЕАТРУ

    "Театр будується не лише тими, хто працює на сцені, хай дуже талановито; театр створюється ще і волею глядацького залу. Театр - це дві половини - якщо благополучно в одній по­ловині - це ще не означає, що благополучно в цілому театрі". В. Є. Мейерхольд.

    Театральні критики вважають, що запорукою успіху театральної вистави є вдале поєднання декількох чинників (див. схему).



    Актор – виконавець ролей в театрі, його головне обличчя, самостійний художник. Одна з особливостей творчості актора полягає в постійному спілкуванні з глядачами, зв'язок з якими допомагає акторові критично оцінювати свою роботу. Актори знають, як важко грати для одиниць і як радісно для повнісінького залу.

    Завдання театру і актора захопити глядача несподіваним ходом, несподіваним рішенням. Міра включення глядача в акторський процес має бути дуже високою.

    Не амплуа, не жанр, не традиція формують закони творчості, а особа актора, його здатність відгукуватися на навколишній світ, переживати його. Часом від природної гри та щирості актора залежать подальші позитивні зміни в характері та житті вдячних глядачів.

    Пропонуюмо добірку "КОРИФЕЇ СВІТОВОГО ТЕАТРУ" (.PDF) про відомих театральних акторів минулого, якї залишили яскравий слід в історії театру.



    БІБЛІОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА


    Використані джерела

    Книги Статті Інтернет-джерела

    Театральне мистецтво в електронному каталозі (ЕК) бібліотеки

    Книги Статті з періодики Автореферати та дисертації Праці викладачів
    Видання цінного та рідкісного фонду Медіа ресурси Мережеві електронні ресурси (ЗЕІ)

    Для повернення до даного розділу - використовуйте вертикальну кнопку "Бібліографія"

    Для повернення до початку документа - використовуєте стрілку

    Використані книжкові джерела


    792И
    И22

    Иллюстрированная история мирового театра [Текст] / пер. с англ. А. Можаева, Н. Фольковская, В. Фомичев ; авт.: Д. Р. Браун, М. Р. Бут, В. Диксон [и др.] ; под ред. Д. Р. Брауна. – М.: БММ АО, 1999. – 582 с.: ил. – (Пушкинская б-ка). – Хронология: с. 537-546.
    Примірники: всього:2 - ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1), ЗБЕРІГАННЯ(1)
    Аннотация: 'Иллюстрированная история мирового театра' является незаменимым справочным изданием для студентов, учителей, театральных деятелей и всех любителей театра. Издание щедро снабжено цветными и черно-белыми иллюстрациями, детальной хронологической таблицей и рекомендациями для дальнейшего чтения

    792(075.3)
    Д36

    Деркач О. О. У гості до Мельпомени. Становлення та розвиток театрального мистецтва : навч. посіб. Ч. 1 [Текст] / О. О. Деркач. – Вінниця: ВДПУ, 2010. – 139 с.: іл.
    Примірники: всього:3 - ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1), ЗБЕРІГАННЯ(2)
    Анотація: Розглянуто основні етапи розвитку театрального мистецтва, від античного часу до наших днів. Дається опис та аналіз форм та жанрів театрального мистецтва

    792У

    К78
    Красильникова Ольга Василівна. Історія українського театру ХХ сторіччя [Текст] / О. В. Красильникова. – К.: Либідь, 1999. – 208 с.: іл.
    Анотація: Український театр XX сторіччя - невід'ємна складова національної культури. Він є закономірним етапом у багатовіковому розвитку українського мистецтва. В книзі, спадкоємність кращих традицій національного театру, репрезентована не тільки в їхньому розвитку, але й у творчості кращих діячів сценічного мистецтва
    Примірники: всього: 4 - ЗБЕРІГАННЯ(1), НАУК. АБОНЕМЕНТ. (2), ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1)

    792У

    М25
    Садовський М. К.
    Мої театральні загадки
    [Текст] / М. К. Садовський ; заг. ред, вступ. ст. М. Т. Рильський. – К. : Держ. видав. образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1956. – 204 с. : іл.
    Анотація: "Загадки" Садовського малюють одну з цікавих сторінок історії українського театру. Чимало місця в мемуарах М. Садовського займають чисто побутові риси, життя тодішніх українських акторів, умови роботи українських труп. Автор описує свої взаємовідносини з Кропивницьким, Карпенком-Карим, Саксаганським, Драгомировим, Суворіним. Є спогади автора пов'язані з виступом його трупи на Подільській землі
    Примірники: всього: 2 - ЗБЕРІГАННЯ(1), ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1)

    792У

    М25
    Федас Й. Ю.
    Український народний вертеп
    [Текст] / Й. Ю. Федас. – К. : Наукова думка, 1987. – 184 с.
    Проблема традиції – одна з ключових для розуміння вертепу (як і фольклору загалом). Народна вистава відтворювалася за певними правилами у відповідності зі стереотипними уявленнями і нормами. Твердження про стереотипність вертепу аж ніяк не свідчить про одноманітність чи застиглість цього театрального жанру. Вертеп – динамічна структура, саме нацьому наголошує автор
    Примірники: всього: 4 - ЗБЕРІГАННЯ(1), НАУК. АБОНЕМЕНТ. (2), ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1)

    792.4
    Д54

    Днепров М. И. Пол века в оперетте [Текст] / М. И. Днепров. – Москва. : Искусство, 1961. – 177 с. : 15 лист. ил.
    Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
    Аннотация: Митрофан Иванович Днепров, известный опереточный артист, мемуарист, наблюдатель. С большим остроумием, правдиво и увлекательно рассказывает о своих выступлениях в театрах оперетты как дореволюционном "Буффе" так советском. Ему пришлось выступать в театрах Москвы, Киева, Харькова, Одессы, Ровно, Баку. В книге есть воспоминания о многих актерах оперетты, режисерах, композиторах


    К59

    Дынник Татьяна. Крепостной театр [Текст]/ Т. А. Дынник ; под общей ред. А. К. Дживелегова. – [Москва ; Ленинград] : Academia, 1933. – 327 с., ил., портр. – (Театр). – Библиогр.: с. 319-327.

    Примірники: всього:8 - НАУК. АБОНЕМЕНТ(4), ЗБЕРІГ(1), ЧЗ ЗАГАЛЬНА(3)
    Произведенный Т. Дынник подсчет показал, что из 155 крепостных театров, 52 находилось в усадьбах и 103 в городах; из них 53 в Москве, 27 в Петербурге и 23 было рассеяно по другим городам. Однако, каждый владелец провинциального театра обычно прилагал все старания к тому, чтобы его домашний театр как можно более походил на столичный

    778(03)

    М91
    Мусский И. А. Сто великих актеров [Текст] / И. А. Мусский. – М.: Вече, 2002. – 528 с.: фото. – (100 великих)

    Примірники: всього:2 - ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1), ЗБЕРІГАННЯ(1)
    В содержании: Ашшурбанипал, Фемистокл Перикл, Филипп ІІ, Чжан Цянь, Цезарь Гай Юлий, Приск Панийский, Теодор Великий, Петр Патрикий, Григорий VIІ, Фридрих ІІ, Штауфен, Филипп IV Красивый, Чжен Хэ, Людовик ХІ, Иван ІІІ, Лоренцо Медичи, Макиавелли Н., Герберштейн С, Висковатий И. М., Сесил У., Генрих IV, Поссевино А. и др.


    Використані джерела з періодичних видань


    1. [Про виставку «Ляльки-актори»] // Український Театр. – 2007. – № 1. – [Кол. вкладка]
    2. Горбатюк Василь. Театральна завіса відкриває таємниці / Василь Горбатюк // Дзвін. – 2013. – № 2. – С. 100-106
    3. Клековкин О. Межі театру : (проблеми термінології) / О. Клековкин // Український театр. – 2008. – № 3. – С. 20-25
    4. Курбас Лесь. Драма і сцена / Л. Курбас // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 38-39.
    5. Лабінський М. Виграна битва слова : До 120 - річчя від дня народження Леся Курбаса (Переклади Леся Курбаса) / Лабінський М. // Український Театр. – 2007. – № 1. – С. 10 - 13
    6. Мережковский Д. С. Педро Кальдерон / Д. С. Мережковский // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2005. – № 8. – С. 21-28.
    7. Рогозинський Віктор. Античний театр / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 2-5.
    8. Рогозинський Віктор. Ренесансний театральний шедевр: психологічна загадка принца Данського / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 17-18.
    9. Рогозинський Віктор. Середньовічні театральні видовища / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 6-8.
    10. Рогозинський Віктор. Театр XVIII століття: стисло про здобутки / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 25-26.
    11. Рогозинський Віктор. Театр доби Відродження / В. Рогозинський, В. Рогозинська (Введено оглавление) // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 8-16.
    12. Станішевський Ю. Жанрове розмаїття режисерських шукань / Ю. Станішевський // Український театр. – 2008. – № 2. – С. 15 - 20
    13. Стрелер Джорджо. Театр нельзя рассказать / Дж. Стрелер // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 39-40.

      Використані джерела з Інтернету

    14. Види і жанри театру : Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Види_і_жанри_театру
    15. Словарь театральных терминов. – Режим доступу: https://www.calc.ru/460.html
    16. Давньогрецький театр: Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Давньогрецький_театр
    17. Зародження і становлення українського театру. – Режим доступу: http://ifreestore.net/3096/
    18. Книга «Популярная история театра». – Режим доступу: http://www.e-reading.club/bookreader.php/93763/Gal'perina,_Smirnova,_Dyatleva_-_Populyarnaya_istoriya_teatra.html
    19. История театра на сайте «Культура». – Режим доступу: http://ur-ga.ru/culture/?n=1562
    20. История театра. – Режим доступу: http://portal-etud.ru/content/istoriya-teatra
    21. История театра : лекция. – Режим доступу: http://www.art-gamma.com/лекции/история-театра.html
    22. Провідні актори та режисери українського театру. – Режим доступу: http://subject.com.ua/textbook/art/10klas/79.html
    23. Театрализованное шоу на Большом театре. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=kcnQzFhyv9I
    24. Театральное искусство в Энциклопедии «Кругосвет». – Режим доступу: http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/teatr_i_kino/TEATR.html
    25. Театр и его история. – Режим доступу: http://istoriya-teatra.ru/
    26. Театр теней. История. – Режим доступу: http://www.moneygoods.ru/
    27. Театральная энциклопедия. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Teatr/_Index.php
    28. Український театр: Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Український_театр
    29. Українські театральні актори: Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Українські_театральні_актори
    30. Художня культура України XIX ст. Театральне мистецтво – Режим доступу: http://subject.com.ua/textbook/art/10klas/65.html
    31. Цікаві факти про античний театр. – Режим доступу: http://cikavi-faktu.pp.ua/927-ckav-fakti-pro-antichniy-teatr.html
    32. Энциклопедия танца: Балет. – Режим доступу: http://hnb.com.ua/articles/s-sport-entsiklopediya_tantsa_balet-2457
    33. Японский традиционный театр Кабуки. – Режим доступу: http://miuki.info/2011/02/yaponskij-tradicionnyj-teatr-kabuki/


    СПИСОК ВИДАНЬ В ЕЛЕКТРОННОМУ КАТАЛОЗІ БІБЛІОТЕКИ


    Список книжкових видань в ЕК

    1. 792
      А13
      Абалкин Николай Александрович. Рассказы о театре
      / Н. А. Абалкин. – М. : Молодая гвардия, 1981. – 304 с. : ил.
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
      На страницах книги представлены рассказы о театре.
    2. 792
      А18
      Авдеев Арсений Дмитриевич. Происхождение театра : элементы театра в первобытнообщинном строе
      / А. Д. Авдеев. – М. : Искусство, 1959. – 265 с. : ил.
      Примірники: всього:1 - ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1)
    3. 792У
      Б24
      Барабан Л. І. Драма і театр в Україні першої половини ХХ ст. : невідомі матеріали
      / Л. І. Барабан. – Біла Церква : Дельфін, 2009. – 142 с.
      Примірники: всього:1 - ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1)
    4. 792(075.3)
      Д36
      Деркач О. О. У гості до Мельпомени : навчальний посібник. Ч. 2
      / О. О. Деркач. – Вінниця, 2010. – 116 с
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
    5. 792(075.3)
      Д36
      Деркач О. О. У гості до Мельпомени. Становлення та розвиток театрального мистецтва : навч. посіб. Ч. 1
      / О. О. Деркач. – Вінниця : ВДПУ, 2010. – 139 с. : іл.
      Примірники: всього:3 - ЗБЕРІГ(2), НАВЧ. ВІДДІЛ(1)
    6. 792
      З-11
      З історії всесвітнього театру : підручна книга. Вип. 1
      / за ред. і з вступними увагами О. Білецького. – Львів : Держ. в-во України, 2007. – 467 с.
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГ(1)
    7. 792И
      З-30
      Западно-Европейский театр: От эпохи Возрождения до рубежа ХIХ - ХХ вв. : очерки
      / кол. авт. ; отв. ред. М. Ю. Давыдова. – М. : РГГУ, 2001. – 436 с. – (Пушкинская библиотека)
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
    8. 792И
      И22
      Иллюстрированная история мирового театра
      / пер. с англ. А. Можаева, Н. Фольковская, В. Фомичев ; авт.: Д. Р. Браун, М. Р. Бут, В. Диксон [и др.] ; под ред. Д. Р. Брауна. – М. : БММ АО, 1999. – 582 с. : ил. – (Пушкинская б-ка). – Хронология: с. 537-546
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГ(1)
    9. 792И
      И90
      История зарубежного театра : театр Европы и США ХІХ-ХХ вв. Ч. 2
      / под ред. Г. Н. Бояджиева. – М. : Просвещение, 1972. – 328 с. : ил.
      Примірники: всього:2 - НАУК. АБОНЕМЕНТ(1), ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1)

    10. І-90
      Історія української культури : [Театр], [Музика]. XV Зшиток: Грудень 1937
      / видання І. Тиктора ; під заг. ред. І. Крип'якевича. – К. : Обереги, 1993. – 48, [673-718] с. : іл. – (Історична б-ка)
      Примірники: всього:6 - ЗБЕРІГ(5), НАУК. АБОНЕМЕНТ(1)
    11. 778(03)
      М91
      Мусский И. А. Сто великих актеров
      / И. А. Мусский. – М. : Вече, 2002. – 528 с. : фото. – (100 великих)
      Примірники: всього:2 - ЧЗ ЗАГАЛЬНА(1), ЗБЕРІГ(1)
    12. 792У
      Т 29
      Театр Марка Кропивницького (минуле і сучасне) : альбом
      / авт.-упор. В. Шурапов. – Кіровоград : Мавік, 2004
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
    13. 792
      Ч-48
      Черков А. Институт театра : разрозненные мысли, отдельные заметки и проекты - к идее и модели, к структуре искомого института
      / А. Черков. – К. : Лаборатория социального анализа Ф-4, 2012. – 72 с
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)

      Список статей з періодики

    14. Андрійцьо В. Корифеї театру срібної землі : ( Микола Садовський, Олександр Загаров, Микола Аркас, Юрій Шерегій) / В. Андрійцьо // Український Театр. – 2007. – № 1. – С. 21 – 26
    15. Барабаш Юрій. Під знаком бароко: Гоголь і традиції староукраїнського театру / Ю. Барабаш // Дивослово. – 2015. – № 6. – С. 41-46
    16. Горбатюк Василь. Театральна завіса відкриває таємниці / Василь Горбатюк // Дзвін. – 2013. – № 2. – С. 100-106
    17. Демещенко В. Схід та Захід. Взаємодія театральних культур / В. Демещенко // Вісник Книжкової палати. – 2007. – № 5. – С. 46-49
    18. Кіпушева Т. В. Найбільші оперні театри світу / Т. В. Кіпушева // Мистецтво в школі: музика, образотворче мистецтво, художня культура. – 2013. – № 4. – С. 21-28.
    19. Клековкин Олександр. "Акторство": (морфологічний етюд) / О. Клековкин // Український театр. – 2007. – № 5. – С. 24-32.
    20. Клековкін Олександр "Акторство": (морфологічний етюд) / Олександр Клековкін // Український театр. – 2007. – № 4. – С. 20–28.
    21. Кожолянко Г. Народний театр українців у період зимової календарної обрядовості: різдвяний вертеп / Г. Кожолянко // Берегиня. – 2008. – № 4. – С. 14-22
    22. Лавріненко Олександр. Музично-хорове й театральне мистецтво в історичному екскурсі педагогічної майстерності вчителя / О. Лавріненко // Мистецтво та освіта. – 2010. – № 2. – С. 13-17
    23. Мелешкіна І. Учитель виразного життя / І. Мелешкіна // Український Театр. – 2007. – № 1. – С. 14 - 20
    24. Мікульонок І. О. Видатний драматург і винахідник : [П. О. Бомарше (Карон) (1732-1799)] / І. О. Мікульонок // Країна знань. – 2012. – № 7. – С. 28-32.
    25. Міхальцова Т. Межа історії та сьогодення проходить через театральні вистави : Конспект уроку-дослідження з теми "Розвиток драматургії другої половини ХІХ сторіччя. Створення українського професійного театру" у 10 класі / Т. Міхальцова // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. – № 1. – С. 33-40.
    26. Новиков Анатолій. З історії українського професійного театру : (до 125-річчя заснування Марком Кропивницьким театру корифеїв) / А. Новиков // Українська мова і література в школі. – 2007. – № 6. – С. 37-41.
    27. Очаковська Ю. Мистецтво скоморохів / Ю. Очаковська // Мистецтво в школі (музика, образотворче мистецтво, художня культура). – 2009. – Жовтень (№ 10). – С. 17-19.
    28. Позднякова М. Культура України першої половини XVII ст. : Література, театр, музика, архітектура та образотворче мистецтво : ( Історія України, 8 кл.) / М. Позднякова // Історія в школі. – 2010. – № 1. – С. 20-25
    29. Позняк-Хоменко Н. Раїса Недашківська: "Я з Лесею Українкою "домовилася" : "Перша Мавка країни" згадує, як коса допомогла їй потрапити у фільм "Лісова пісня" і прописати містику цього твору на все життя / Н. Позняк-Хоменко // Україна молода. – 2013. – 19 лютого (№ 26). – С. 10-11.
    30. Рахманіна Вікторія. Дитячий театр моди: історія виникнення та реалії буття / В. Рахманіна // Мистецтво та освіта. – 2011. – № 2. – С. 17-19
    31. Рогозинський Віктор. Античний театр / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 2-5.
    32. Рогозинський Віктор. Ренесансний театральний шедевр: психологічна загадка принца Данського / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 17-18.
    33. Рогозинський Віктор. Середньовічні театральні видовища / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 6-8.
    34. Рогозинський Віктор. Театр XVIII століття: стисло про здобутки / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 25-26.
    35. Рогозинський Віктор. Театр доби Відродження / В. Рогозинський, В. Рогозинська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 8-16.
    36. Станішевський Ю. Жанрове розмаїття режисерських шукань / Ю. Станішевський // Український театр. – 2008. – № 2. – С. 15 - 20
    37. Станішевський Ю. Жанрове розмаїття режисерських шукань / Ю. Станішевський // Український театр. – 2008. – № 3. – С. 15-19
    38. Тереховська О. Давньогрецький театр: передумова виникнення драми, театральне мистецтво як синтез мистецтв, еволюція трагедії, значення театру в духовному житті греків / О. Тереховська // Зарубіжна література в школах України. – 2008. – № 6. – С. 31-33
    39. Терлецький Йосип. Болі нашої театральної історії / Й. Терлецький // Український театр. – 2005. – № 3. – С. 15-18.

      Список авторефератів та дисертацій

    40. 792У
      Г65
      Гонтар Наталія Іванівна. Творча та громадська діяльність Панаса Саксаганського : автореф. дис. ... канд. іст. наук : [спец.] 09.00.12 " Українознавство"
      / Н. І. Гонтар ; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2010. – 16 с. – Бібліогр.: с.13-14 ( 6 назв)
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГ(1)
    41. 9У1
      Р15
      Радчук А. О. Національно-культурницька діяльність Михайла Старицького (1860-1904 рр.) : автореф. дис. ... канд. іст. наук : [спец.] 07.00.01 "Історія України"
      / А. О. Радчук ; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. – Захищена 29.11.2013. – Київ, 2013. – 20 с. – Бібліогр.: с.18 (5 назв.)
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГ(1)
    42. 9У1
      Ш47
      Шендрікова С. П. Театральне життя як чинник соціально-культурних процесів в Криму (ХІХ-початок ХХ ст.) : автореф. дис. ... доктора іст. наук : [спец.] 07.00.01 "Історія України" ; 7.00.02 "Всесвітня історія"
      / С. П. Шендрікова ; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Ін-т народознавства, [Таврійський нац. ун-т ім. В. І. Вернадського]. – Захищена 28.01.2014. – Львів, 2014. – 35 с. – Бібліогр.: с.28-33 (54 назв.)
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГ(1)

      Список праць викладачів університету


    43. Деркач О. О. У гості до Мельпомени. Становлення та розвиток театрального мистецтва : навч. посіб. Ч. 1 / О. О. Деркач. – Вінниця, 2010
    44. Зінченко Л. П. Гнат Юра та Новий Вінницький театр / Л. П. Зінченко // Особистість в культурі : зб. наук. пр. - Вінниця, 2001. – С. 213-216.
    45. Костюк А. В. Біля витоків українського театру і становлення української театральної термінолексики / А. В. Костюк // Студії з лексикології, граматики і лінгводидактики української мови : зб. наук. пр. – Вінниця, 1997. – С. 62-66.

      Список видань цінного та рідкісного фонду


    46. 809
      Б43
      Белинский В. Г. Сочинения : в 5 т. Т. 5: Эстетика. Театр. Полемика. Общественные вопросы. Философия и психология. История. Письма
      / В. Г. Белинский ; издание и редакция Б. К. Фукса. – 2-е изд (стереотипное). – К. : Типография М. М. Фиха, 1901. – [367] с
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
    47. 371.011
      В11
      В помощь семье и школе. Детские сады. Игрушки. Детский театр. Педагогические музеи. Волшебный фонарь : [сб.]
      / сост.: Н. Н. Бахтин, Е. С. Дедюлина, М. В. Новорусский [и др.]. – М. : Книгоизд. "Польза" В. Антике и К°, 1911. – 240 с. : ил. – (Библиотека образования ; сер.)
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
    48. 9(М)03
      В27
      Велишский Ф. Ф. Быт греков и римлян
      / Ф. Ф. Велишский ; пер. с чешского членов Киевского отделения общества Классической филологии и педагогики под ред. И. Я. Ростовцева. – Прага : Тип. И. Милиткий и Новак, 1878. – 670 с. : ил., рис., портр. – Указ.: греческий, латинский, русский
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)
    49. 9(М)03
      В71
      Вольраб М. Греческие и римские древности в обьеме гимназического курса
      / М. Вольраб ; перевел. с разр. авт. Е. Киричинский. – Варшава : Тип. Марии Земкевич, 1892. – 128 с. – Указ. слов. – Прибавление: меры, вес и деньги
      Примірники: всього:1 - ЗБЕРІГАННЯ(1)

      Список мультимедійних видань


    50. 792(075.3)
      В19
      Васильев Ю. А. Сценическая речь : восприятие - воображение - воздействие. Вариации для творчества [Электронный ресурс] : учеб. пособ.
      / Ю. А. Васильев. – Електр. текст в форматі .djvu. – СПб., 2007. – Ел. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    51. 792
      Т50
      Георгий Товстоногов репетирует и учит [Электронный ресурс]
      / литературная запись С. М. Лосева ; сост. Е. Я. Торфункелъ. – Електр. текст в форматі .djvu. – СПб. : Балтийские сезоны, 2007. – Эл. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    52. 792
      Т50
      Георгий Товстоногов. Собирательный портрет [Электронный ресурс] : Воспоминания. Публикации. Письма
      / сост.: Е. Я. Торфункелъ, И. Шимбаревич. – Електр. текст в форматі .djvu. – СПб. : Балтийские сезоны, 2006. – Эл. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    53. 778
      Г94
      Гулак-Артемовський С. Запорожець за Дунаєм : художній комедійний музичний фільм [Відео] [Електронний ресурс]
      / С. Гулак-Артемовський ; у гол. ролях: Б. Бенедюк, М. Стеф'юк, Т. Ганіна [та інш.]. – К., 2008. – Эл. опт. диск (DVD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    54. 8И(АНГ)
      И27
      Играем Шекспира. [Видеозапись] [Электронный ресурс]. Шекспир. Собрание сочинений: В 5 т, Т. 1/5
      / под ред. С. А. Венгерова ; фильм М. Козакова. – Електр. текст в форматі .pdf. – М., 2004. – Ел. опт. диск (DVD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    55. 792
      И87
      Исмагилов Д. Г. Театральное освещение [Электронный ресурс]
      / Д. Г. Исмагилов, Е. Л. Древалева. – Електр. текст в форматі .pdf. – М. : ДОКА Медиа, 2005. – Эл. опт. диск (CD-ROM) : ил
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    56. 7
      К17
      Каллистов Дмитрий Павлович. Античный театр [Электронный ресурс]
      / Д. П. Каллистов. – Електр. текст в форматі .pdf. – Ленинград : Искусство, 1970. – Ел. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    57. 781
      М34
      Материалы к праздникам : 8 Марта. В мире театра. Куклы. Рождество пришло (+ музыка к театральному действию : аудиоприложение) [Электронный ресурс]
      . – Електр. текст в форматі .doc. – Эл. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    58. 792(03)
      Т30
      Театр : Энциклопедия. Т. 3: Драма
      [Электронный ресурс] / по материалам издательства "Большая Российская энциклопедия". – 2007. – Ел. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)
    59. 792(03)
      Т30
      Театр : Энциклопедия. Т. 1: Балет.
      [Электронный ресурс] – 2007. – Ел. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)

    60. Христианское воспитание детей : литературно-музыкальные композиции.
      [Электронный ресурс] – 2004. – Эл. опт. диск (CD-ROM)
      Примірники: всього:1 - ЗЕІ(1)

      Список електронних мережевих видань (ЗЕІ)


    61. Борисова Л. В. Театральная интеллигенция и Советское государство в 20-е годы [Электронный ресурс] / Л. В. Борисова. – Ел. текст в форматі .pdf. – М.: Отечественная история, 1993. – Эл. жестк. диск.
    62. Головня В. В. История античного театра [Электронный ресурс] : учеб. пособ. для высших и ср. театр. завед, ин-тов культуры и хореограф. училищ / В. В. Головня ; под ред. С. С. Аверинцева. – Електронний текст в форматі .pdf. – М.: Искусство, 1972. – 399 с. – Эл. жестк. диск: карты. – Указ. имен: с. 393. – Указ. произвед. античных авт.: с. 397
    63. Каллистов, Дмитрий Павлович. Античный театр [Электронный ресурс] / Д. П. Каллистов. – Ел. текст в форматі .pdf. – Ленинград: Искусство, 1970. – Эл. жестк. диск: ил.
    64. Ливанова Т. История западно-европейской музыки до 1789 года [Электронный ресурс] : учебник в двух томах для студ. теоретико-композиторских фак-тов консерваторий. Т. 1: По XVIII век / Т. Ливанова. – 2-е изд. перераб. и доп. – Ел. текст в форматі .pdf. – М.: Музыка, 1983. – 576 с. – Эл. жестк. диск: ноти
    65. Ольденбург С. Ф. Культура Индии [Электронный ресурс] / С. Ф. Ольденбург. – Ел. текст в форматі .pdf. – Москва: Наука, 1991. – 277. – Эл. жестк. диск: ил. – (Библиотека отечественного востоковедения)
    66. Театральная энциклопедия [Электронный ресурс]. – 311 с.
    67. Щолокова О. П. Художньо-естетичне виховання школярів засобами світової художньої культури [Електронний ресурс] : навч. посібник / О. П. Щолокова. – Електр. текст в форматі .djvu. – Київ: УДПУ, 1993. – 79с. – Ел. жорстк. диск


    Виставку сформовано за технологією "ЛОНГРИД" (long-form journalism), що набуває поширення в сучасній Інтернет-журналістиці та передбачає всебічне висвітлення теми, з використанням графіки та засобів мультимедіа.