«Міняйте Ваші думки, зберігайте Ваші принципи: міняйте листя, зберігайте коріння» Віктор Гюго |
«Перед великим розумом я схиляю голову, перед великим серцем - схиляю коліна» Віктор Гюго |
Віктор-Марі Гюго – французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч.
Він народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. Батько, селянин за походженням, під час революційних подій став наполеонівським генералом, мати походила з давнього аристократичного роду. Батьки розлучилися, коли Віктор був дитиною.
Мати виховала сина у дусі католицизму і роялізму. У своїх перших Поезіях юнак проклинав Наполеона і оспівував династію Бурбонів. В 14 років він записав у щоденнику: «Хочу бути Шатобріаном або ніким», а потім перейшов до стану республіканців, хоча залишився «революціонером із Христом».
Віктор Гюго – один з найяскравіших представників прогресивно-романтичної літератури XIX століття. Ось уже понад сто років у всьому світі зачитуються його блискучими романами «Собор Паризької Богоматері», «Знедолені», «Дев'яносто третій рік»; зі сцен театрів не сходять драми Гюго «Ернані», «Марія Тюдор» та інші.
Творчість Гюго дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи. Гюго - письменник, який народився на стику епох. В його романах знаходять риси і романтизму, і класицизму, і реалізму. Ну і, звичайно ж, виразних рис символізму.
Головними героями більшості його творів стали не королі і принци, а прості люди. Він вірно і яскраво описав побут і звичаї Парижа того часу, «його спіднє», саму душу міста.
Гюго був не тільки письменником, а й політиком, причому досить успішним. Він навіть був пером Франції.
У жовтні 1822 року Гюго одружився на Адель Фуше, в цьому шлюбі народилося п'ятеро дітей: Леопольд (1823-1823), Леопольдина (1824-1843), Шарль (1826-1871), Франсуа-Віктор (1828-1873), Адель (1830-1915).
Творчий шлях Віктора Гюго умовно розділяється на три періоди:
| Реформування французької поезії, створення національної теорії романтизму, утвердження романтичного театру, утвердження французького історичного роману (1820-1850 рр.) | Створення соціально-романтичного роману, граничне загострення політичних мотивів у ліриці (1851-1870 рр.) | Осмислення революційного шляху Франції, загострення трагічного забарвлення творчості (1870-1885 рр.) |
За заслуги в розвитку французької мови та літератури Гюго в 1841 році став членом Французької академії та отримав титул "Безсмертний"
В житті Гюго було багато драматичних подій. Він пережив переслідування, вигнання, визнання. Творча активність Віктора Гюго не згасала до останніх років його довгого життя. Він лишався активним: громадським діячем, і пристрасним публіцистом, невтомно боровся проти політичної реакції, суспільного зла й несправедливості.
Наші вчинки можуть піднести нас до небес і жбурнути в найглибшу прірву. Ми – діти наших діянь | Навіть зміна поколінь — ніщо інше, як дихання вічності (Віктор Гюго) |
«Собор Паризької Богоматері» – перший роман Віктора Гюго і перший історичний роман французькою мовою. Цей роман займає особливе місце у творчості письменника, оскільки тут він уперше продемонстрував свій талант у прозі | Над своєю книгою Гюго працював з 25 липня 1830 по 14 січня 1831 року, з перервою в декілька місяців, що збіглася з революцією, що вибухнула в Парижі |
Вперше роман опублікований 1831 року. Поштовхом до написання твору стало слово ANARKH ("фатум", "доля"), яке Віктор Гюго побачив на стіні собору.
Як відомо, Нотр-Дам був понівечений під час Великої французької революції і перетворений в Храм Розуму. При цьому собор перебував в такому жалюгідному стані, що його навіть збиралися зносити. Уже тоді, в XV столітті, була модною тема створення «нового Парижа», будівництва нових житлових будинків і храмів. Собор був архаїчним, нікому не потрібним.
Гюго писав свій роман під час липневої революції 1830 року. На картині Ежена Делакруа «Свобода, що веде народ», на задньому плані видно понівечений Нотр-Дам, що залишився без голів скульптурних царів. Гюго побоювався, що під час нових революційних подій собор міг позбутися і веж.
В надії зберегти історичні пам'ятники Парижа, Гюго і створив свій головний персонаж - Нотр-Дам, приділивши його опису практично третина свого роману! І його тактика була вибрана вірно. Після виходу книги самі парижани, а згодом і весь світ, стали інакше дивитися на старовинний собор. Намагалися його оберігати і при першій-ліпшій можливості реконструювати
Віктор Гюго - оспівав прекрасний собор так щиро і глибоко, що у кожного, навіть тих, хто не був у Парижі, Нотр-Дам асоціюється з живою істотою, таємничим і незбагненним. Саме Віктор Гюго «оживив» його. Завдяки роману стали говорити: «Щоб зрозуміти Париж, потрібно почути дзвони Нотр-Дама».
Письменник від самого початку твору занурив читача в атмосферу яскравого середньовічного життя, де перед нами постали представники різноманітних верств суспільства: від злидарів з Двору Чудес до короля Людовіка XI.
Критики часів Гюго рвали роман на шматки в своїх рецензіях, проте і вони вважали собор головним героєм роману. В середовищі читачів роман справив фурор. У французів він користувався неймовірною популярністю і ще за життя письменника був переведений на багато мов світу.
Сюжет:
Есмеральда красива юна дівчина, що живе в паризькому «Дворі чудес» (обитель жебраків і злочинців), та заробляє гроші танцями і виступами з дресированою кізкою Джалла.
У неї закохуються священик Клод Фролло і потворний дзвонар Квазімодо, поет П'єр Гренгуар.
Гренгуар, засмучений провалом своєї містерії, іде прогулятися по Парижу. На Гревській площі він бачить танцюючу Есмеральду. Він іде за нею і стає свідком того, як Фролло й Квазімодо намагаються викрасти циганку, за наказом архідиякона Клода Фролло.
Дівчину рятує капітан Феб, Квазімодо схоплюють, а священикові вдається піти непоміченим. Танцівниця відразу закохується у свого рятівника. Під час покарання Квазімодо лише Есмеральда зглянулась на горбаня і дала йому води.
Феб заручений з Флер-де-Ліс, але бажає володіти Есмеральдою. Клод Фролло намагається вбити Феба, але капітан виживає. У замаху звинувачують Есмеральду.
Згодом вже Квазімодо рятує Есмеральду від страти і ховає її у Соборі.
У роману є ще одна сюжетна лінія – що розвивається на протязі всього роману: викрадення Есміральди циганами в дитинстві та її пошуки матері. Мати також шукає дівчину.
Цигани викрадають дівчинку, через її неймовірну красу, а матері в колиску підкидають маленького потворного хлопчика-горбуна, якого вона в свою чергу підкидає в Собор Паризької Богоматері. Це і є Квазімодо.
Дівчині відомо, що виховали її цигани - проте вони не були батьками дівчини. Вона пристрасно хоче знайти свою справжню матір і носить на шиї ладанку, в якій зберігається крихітний дитячий розшитий черевичок - єдина річ, яка дісталася їй від справжньої матері: по ньому Есмеральда сподівається коли-небудь її знайти. Поступово читачеві відкривається історія походження Есмеральди та її матері Пакетти Шантфлері, що в 20 років народила чарівну дівчинку, яку вназвала Агнесою.
Мати і дочка зустрічаються за трагічних обставин. Есміральді загрожує страта, через несправедливе звинувачення. Квазімодо і мати, що тепер носить ім'я Годула і живе затворницею біля собору намагаються сховати дівчину... Через роки знайшли кістяк Квазімодо у могилі Есмеральди — горбань тільки після смерті поєднався з тією, яку кохав.
| «... Без любові і ніжності життя не що інше, як мертвий, іржавий, скрипучий і потворний механізм»
Цитата з роману | «Бувають у житті хвилини, коли навіть невіруючий готовий сповідувати релігію того храму, який виявиться поблизу нього»
Цитата з роману |
Головні герої роману:
Цікаві факти про роман та його автора:
Екранізації, театральні постановки, мультфільми
Великою популярністю користується мюзикл «Нотр-Дам де Парі», створений за мотивами однойменного роману Віктора Гюго. Композитор – Ріккардо Коччанте. Автор лібрето – Люк Пламондон. Дебют мюзиклу відбувся 16 вересня 1998 року у Парижі. Цього ж року стартувала скорочена американська версія мюзиклу в Лас-Вегасі і англійська версія в Лондоні. Пісні з мюзикла стали відомими хітами.
В оригінальній версії мюзикл гастролював по Бельгії, Франції, Канаді і Швеції. У французькому театрі «Могадор» в 2000 дебютував той же мюзикл, але з деякими змінами. Існують італійська, російська, іспанська, українська (2016 р.) і інші версії мюзиклу.
Мюзикл потрапив у Книгу Рекордів Гіннеса, як найуспішніший за перший рік роботи.
На думку критиків «Собор Паризької Богоматері» і архаїчний, і сучасний. Читання цього роману в отроцтві, в молодості, в зрілому віці — завжди одкровення. Це твір по праву вважається справжнім шедевром романтичного роману. У ньому Гюго перегорнув книгу століть і влив в неї життя, повне тієї правди і гостроти, яка запалює читача. Він дав контраст жахливого (Квазімодо) і прекрасного (Есмеральда), підняв жахливе до прекрасного і так прийшов до торжества добра
З читацьких відгуків про роман:
«Вирішила прочитати цей роман, після того як випадково натрапила і послухала мюзикл Notre Dame de Paris. При читанні в голові у мене вже був якийсь образ героїв книги. Як трепетно я її читала, скільки емоцій зазнала! Прив'язалася до всіх героїв книги» | «Книга "Собор Паризької Богоматері" Віктора Гюго - незвичайне твір. Читається на одному диханні і забуваєш, що справа відбувалася давно, зовсім в інших соціальних колах» |
| 
| 
|
 |
 |
 |