“Подільські оденьки” та їх місце у відродженні
та збереженні народних звичаїв, традицій і обрядів.
З досвіду роботи Барської районної бібліотеки
Місінкевич Л.М. – завідуюча відділом
обслуговування Барської
районної бібліотеки
Барщина – це мала Батьківщина, наш отчий край, частинка яскравого багатоликого світу України. Вивчення його історії, популяризація традицій, культурних цінностей, надбаних народом протягом століть, у наш час є одним з найголовніших завдань Барської районної бібліотеки.
Велике значення надається збиранню краєзнавчих матеріалів, постійному поповненню краєзнавчого каталогу, формуванню електронної краєзнавчої бази, виданню бібліографічних покажчиків відомих людей краю, проведенню краєзнавчих конференцій.
Цього року проведено Першу Міжнародну науково-практичну конференцію "Бар. Барська земля крізь призму століть” на базі Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. М. Грушевського. Вперше, за всю історію району, в місті видано такого обсягу (понад 400 сторінок) вичерпний збірник наукових досліджень про рідний край, куди увійшли матеріали краєзнавчої конференції. Також відбулось перше засідання клубу „Національна святиня” з розглядом теми „Історія малих міст України. Місто Бар Вінницької області” в стінах Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В.Г. Заболотного (Київ), де взяли участь міський голова м.Бару, краєзнавці нашого району, колектив виконавців автентичної пісні. Районна бібліотека була учасником організації підготовки до проведення перелічених заходів, допомагаючи своїм накопиченим десятиліттями краєзнавчим фондом.
Участь у конференції та засіданні бібліотечного клубу ще більше поглибила інтерес туристів до нашого міста. Тут варто додати, що районну бібліотеку включено до числа шести об’єктів туризму міста Бар, де можна пізнати історію рідного краю, заглибитись до витоків його розвитку, відпочити душею. Відвідувачам стануть у пригоді змістовні матеріали історико-краєзнавчої палітри, зібрані бібліотекарями цьогоріч в окремий зшиток з нагоди святкування 85-річчя від часу утворення Барського району. Допомога у вивченні історії рідного краю йде з цінних книг, виданих українською діаспорою, які надсилає з власного зібрання до бібліотеки житель штату Чикаго США, наш земляк Вячеслав Партикевич.
Важливим напрямком краєзнавчої роботи по збереженню і відтворенню традицій слугує робота клубу „Подільські оденьки”, якому від часу заснування виповнюється вже 15 років. Це духовний острівець в гуманітарному просторі нашого району, до якого закликає нас думка українського поета Василя Симоненка:
В океані рідного народу
Відкривай духовні острови.
Назва „оденьки” відроджує прекрасний подільський звичай, що колись побутував у Прибар’ї. Оденьки – українська традиційна форма дозвілля, куди включалися і елементи праці, де вівся обмін думками та спостереженнями, вивчалась культура, побут і традиції нашого народу, де мали місце спів, відпочинок, пригощання.
Ідея створення клубу втілилась в 1992 році, коли країна переживала економічну кризу, не виплачувались заробітна плата і пенсії, не працювали підприємства. Але людина так влаштована, що їй потрібне відчуття краси, духовності, відчуття прекрасного. Поштовхом для початку роботи клубу стала виставка картин (випалювання по дереву) місцевої жительки Віри Колісниченко. Користувачі бібліотеки виявили бажання зустрітись з майстринею . Перше засідання клубу засвідчило потяг барчан до творчого спілкування.
Українці, як одна з найдавніших націй світу, мають багаті своєрідні народні традиції та звичаї. Ці надбання визначають витоки нашої нації, ті риси духовного і матеріального життя, якими ми вирізняємося з-поміж інших народів. Робота ж клубу „Подільські оденьки” і є живим втіленням в рухи та дію світовідчуття та взаємин між людьми, що безпосередньо впливають на духовну культуру нашого народу. А звичай – це найміцніший об’єднавчий елемент, бо об’єднує людей в один народ, в одну націю.
В цьому переконуємось протягом тривалої роботи клубу. Спільні інтереси згуртовують, об’єднують людей, вивищують патріотичне начало в людських характерах. Відомий афоризм Максима Рильського „У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград – красиве і корисне” влучно відображає сутність роботи клубу, бо й справді краси на наших оденьках повна чаша, та й користі не менше.
Кожне засідання було націлене на відродження елементу української культури: витинанки, вишивки, писанки тощо. За час існування клубу десятки дітей, дівчат та жінок навчились робити квіти і випалювати по дереву, виготовляти гобелени і готувати вишукані страви, шити, в’язати, гаптувати, вишивати, виготовляти та відтворювати традиційний український одяг, займатись писанкарством, – і пов’язувати все це з книгою, піснею, а найголовніше зустрічатись з прекрасними людьми, небайдужими до краси і народних традицій, людьми різних професій і занять, різних за віком і уподобаннями, але однаково добрих і щирих та зі спільним бажанням: безкорисливо передати іншим таємниці своєї майстерності й таланту.
Наш клуб – це своєрідна оаза духовного світла у місті, чи то б пак кришталеве джерельце, з якого пружно б’є дух предків, випромінюючи тепло, гріючи наші серця, підтримуючи у такий спосіб безперервний зв’язок між поколіннями.
Хотілося б проілюструвати це на конкретному матеріалі. Скажімо, під час передвеликоднього клубного засідання під назвою „Українська писанка проміниться життям” увагу було приділено народному звичаю писанкарства. Писанка ж бо – невід’ємна частина Великодня, символ відродження сил природи, зародження життя, продовження роду, провісником сонця й тепла. За народним звичаєм заняття по писанкарству проходило у чистий четвер. З цим видом мистецтва знайомила учасників З.М. Яворська – майстриня, чий довершений дар і знання секретів писанкарства був запозичений від її бабусі і прабабусі. За роботою учасники вслухалися в оповіді про Великоднє свято та біблійну легенду, ділилися рецептами приготування великодніх пасок, інших страв. Цікаво проводилось і святкування новорічних та різдвяних свят. Напередодні засідань учасники клубу одержували домашні завдання по вивченню колядок, щедрівок, по приготуванню різдвяних страв. „Будь-коли згадаю Різдво – бачу батьківську хату в селі... Святкування починалося напередодні – у Святвечір. В цей день ми намагалися не їсти до появи на небі першої зірки. Перед вечерею батько розсипав по долівці сіно, клав його на стіл під обрус, ставив у покутті сніп – дідух. Мати готувала на вечерю лише пісні страви. І мало їх бути дванадцять, обов’язковою серед яких була кутя...” – згадує у товариському колі один із членів клубу.
Доброї слави зажив клуб „Подільські оденьки” на теренах району. На одне із засідань клубу завітав фольклорний ансамбль села Антонівка. У той вечір зала бібліотеки більше скидалася на сільську світлицю. Тут і кужіль, і прядиво, і лавки встелені різнокольоровими домотканими ряднами, а на стінах – вишиті рушники. Пісні лилися одна за одною, змінювалися старовинними колядками й щедрівками. Співали натхненно і душевно. І так, немов у себе в хаті – спокійно снувалася на прядці нитка.
Члени клубу – мов родина, велика і дружна, яка ділить радощі і розраджує в горі. Готовність допомогти ближньому засвідчує українську ментальну душевність та щирість. Таким чином, тут, на засіданнях, органічно поєднались і праця, і дозвілля, і творчий пошук, і духовне збагачення.