Фонд літератури іноземними мовами відділу РіЦ
ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. Загальна характеристика.
Соломонова Т.Р. – ст. викладач ВДПУ
ім. М. Коцюбинського, канд. історичних наук,
бібліотекар І категорії ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва
Відділ рідкісних і цінних видань у складі бібліотеки утворений 2003 року, хоча історія його колекції сягає початку 20-х років ХХ ст., коли за радянської влади відбувалася концентрація націоналізованих приватних бібліотек, що звозилися до Вінницької філії Всенародної бібліотеки України при ВУАН.
Загальна кількість томів іноземними мовами у складі сучасного відділу понад 4,1 тис., з яких понад 0,5 тис. часописів. В контексті даної публікації під досліджуваним фондом ми розуміємо видання, що вийшли друком будь-якою мовою, крім української та російської.
За хронологічною ознакою, як нами виявлено, найдавніша частина фонду розподіляється таким чином (враховуючи алігати): до 1500 року (інкунабули) – 1 примірник, до 1550 року (палеотипи) – 2, до 1600 року – 14, до 1700 року – 91. Всього видання, що побачили світ до 1825 року, складають приблизно 15% досліджуваного фонду. Основний його масив друкувався у XIX – початку XX ст. – 81% від загальної кількості примірників. Видань іноземними мовами, що хронологічно відповідають радянському періоду історії нашої держави, обмаль – 47 примірників, а період незалежної України представлений поодинокими томами. Таким чином, фонд стародруків складає понад 17%. Найдавнішими книгами відділу є інкунабула Х. Шеделя «Liber Chronicarum», або у вітчизняній практиці «Всесвітня хроніка», (Нюрнберг, 1493), видана А.Кобельбергом та ілюстрована М.Вольгемутом і В.Плейденвурфом, а також палеотипи «Opera» Горація (Париж, 1519) та «Adversus omnes haereses» Альфонсо де Кастро (Ліон, 1546).
За мовною ознакою найпоширенішими є польськомовні друки – 47% всієї кількості примірників досліджуваного фонду, франкомовні – 37%, німецькомовні – 8%, англомовні – 6%, латиномовні – 1,5% та інші (грекою, італійською, голландською, шведською, бенгальською та словацькою) – майже 1%. Така перевага польсько- та франкомовної літератури пояснюється походженням даного фонду: здебільшого з колишніх маєтків польської шляхти та російського дворянства.
За тематичною спрямованістю найбільшу групу у складі фонду складає історична (31%), художня (30%), а також географічна (7%), літературознавча (5%), мистецька (2%) та правнича (1,5%) література. Досить представницьким є довідковий розділ фонду: універсальні енциклопедії Франції, Польщі, Німеччини, США, численні словники та довідники з різних галузей науки та техніки.
У досліджуваному фонді можна ознайомитися з продукцією відомих європейських друкарів і книговидавничих фірм. Широко представлено книги ранньомодерних друкарень Амстердама, Антверпена, Берліна, Варшави, Венеції, Кельна, Кракова, Лейпцига, Ліона, Лейдена, Парижа, Франкфурта-на-Майні тощо. Серед пізніших відомих поліграфічних імен слід згадати видавничу діяльність німця Ф.Брокгауза, англійців У.Кеслона на початку XVIII ст. та видавництва «Хатчинсон», польських друкарень орденів єзуїтів та піарів, а також книговидавничих фірм Н.Глюксберга, С.Оргельбранда, Гебетнера і Вольфа. Розмаїттям відомих імен відрізняються французькі друки, особливо XVIII – XIX ст. Це фірма Дідо, «Друкарське товариство» (La Société typographique), Ашетт, Шарпантьє, Ларусс, Фламмаріон тощо.
Евристичне вивчення фонду надає можливість встановити колишніх власників для значного масиву книг, що дозволяє реконструювати напрямки комплектування приватних бібліотек цього регіону другої половини ХІХ – початку ХХ ст., встановлювати коло читацьких і бібліофільських захоплень тодішніх власників книг.
Нами виявлено, що у ВОУНБ ім. К.Тімірязєва зберігаються видання з родових бібліотек польської шляхти: Потоцьких з Тульчина (понад 100 примірників), Собанських з Ободівки (близько 400), Руссановських з Якушенців (понад 400), Здзіховських з Черепашинців (понад 70), Грохольських з П'ятничан (понад 50, серед яких є примірники з книгозбірок Чарторийських, Замойських, Тарновських), Ярошинських з Дзвоніхи (понад 100), Якубовських з Люлінців (понад 100), а також російського дворянства: Гейденів з Сутисок (понад 200), Строганова Григорія Сергійовича з Немирова (понад 70). Кожний виявлений масив представляє чималий науковий інтерес для вітчизняного книгознавства та історичної регіоналістики. Так, бібліотека Потоцьких цікава тим, що формувалася на межі XVIII – XIX ст., Собанських – у 20-50-х роках ХІХ ст., Руссановських – у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Завдяки повідомленню уповноваженого ВБУ при УАН В.Камінського, який 1920 року вивчав долю приватних бібліотек Поділля, в українському книгознавстві затвердилася думка, що бібліотека Гейденів загинула у Сутисках, а нами виявлено протилежне. Так само книгозбірню Якубовських вважають зниклою, адже тільки окремі її примірники потрапляли до кола зору науковців. Вже зараз можна говорити про Фелікса Здзіховського та Григорія Строганова як бібліофілів, імена яких призабуто історією, а в їхніх збірках помітна концентрація рідкісних видань.
Серед власників особистих бібліотек, книги з яких нами виявлено, слід назвати таких досить відомих вінничан як громадський і освітній діяч Станіслав Стемповський, освітній діяч, помічник попечителя Київського навчального округу Павло Олександрович Адріанов, присяжні повірені Людвік Клінгер та Любомир Длуголенцький, судовий слідчий, один із засновників Вінницького обласного краєзнавчого музею Густав Вольдемарович Брілінг. Знайдено також окремі примірники, що належали на початку ХХ ст. відомим у Вінниці домовласникам К.Вілінському (будинок по вул. Грушевського, 30) та Р.Топчевському (тепер будинок по вул.Архітектора Артинова, 21). Виявлення навіть окремих примірників зі складу особистих бібліотек дозволяють по-іншому розкрити особу їхнього власника. Наприклад, як нами з’ясовано, ще до революції дворянин, судовий слідчий, чиновник Г.В. Брілінг володів і читав працю К.Маркса «Капітал»; вчитель, а згодом досить високий чиновник на освітянській ниві П.О.Адріанов міг дозволити собі під час європейських подорожей купляти старовинні книги, зокрема палеотипи, що вже тоді були рідкісними. Це не тільки додаткові характеристики цих постатей, подібні дані дозволяють розкрити розмаїття тодішнього книжкового життя нашого регіону. Ще одну його грань: коло можливого читання учнівської молоді, – може додати вивчення бібліотек навчальних закладів: Немирівської чоловічої гімназії та Вінницького реального училища, книги з яких нами також атрибутовано.
Таким чином, фонд літератури іноземними мовами відділу РіЦ ВОУНБ ім. К.Тімірязєва представляє неабиякий науковий інтерес, основні аспекти якого такі: хронологічний – значний обсяг стародруків; поліграфічний – наявність продукції відомих європейських друкарів і книговидавничих фірм; історіографічний та джерелознавчий – розмаїття книжкових колекцій, що можуть бути джерелом інформації з багатьох галузей знань, особливо історії та книгознавства; історико-регіональний – можливість вивчення певних аспектів книжкової культури Поділля ХІХ – початку ХХ ст., просопографічний – вивчення власників приватних бібліотек та кола їхніх читацьких інтересів; «персоніфікований» – дослідження автографів, власницьких написів, екслібрисів мешканців даного регіону, власників, дарувальників книг, встановлення наукових, ділових або дружніх контактів подолян.
Sakxon як джерело Магдебурзького права
(З фондової колекції відділу РіЦ ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва)
Соломонова Т.Р. – ст. викладач ВДПУ
ім. Михайла Коцюбинського, канд. історичних наук,
бібліотекар І категорії ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва
У період Середньовіччя мешканці міст намагалися відвойовувати для себе певні привілеї. Така система законів отримала назву Магдебурзьке право, яке почало ширитись в українських містах і містечках з XIV ст. Тривалий час їхні мешканці черпали знання цього права з латиномовних джерел. Тільки в другій половині XVI ст. польський юрист Бартоломей Ґроїцький (Bartolomeo Groicki, 1519 – 1599), одним з перших почав їх переклад польською мовою, пристосовуючись до польських реалій. Свідоме обмеження шляхетським урядом привілеїв магдебурзького самоуправління та вільне пристосування цього права до умов і традицій місцевого населення надавало йому національних прикмет. З часом наукові трактати Гроїцького отримали у судах силу закону і склали звід під загальною назвою «Porządek Sądów i spraw miejskich prawa magdeburskiego» («Saxon» в польській або «Порядок» у російській дореволюційній історіографії). Цей звід мав становити невилучну власність конкретного суду або магістрату, зберігаючись або в канцелярії, або в архіві. Судді, члени магістратів, юристи та інші зацікавлені особи також воліли мати його для приватного користування. Тому твори Ґроїцького були у чималому попиті і неодноразово перевидавалися у польських друкарнях до 1760 року, коли у Пшемислі з навчальною метою звід був надрукований в останній раз. В Правобережній Україні ним користувалися до 1791 року, а на Гетьманщині – до появи закону від 3 лютого 1831 року, яким магдебурзьке право було замінено Литовським статутом і загальноросійськими законами. В осучасненому тлумаченні цей звід містив кримінальні, цивільні, адміністративні та процесуальні норми публічного життя міст Речі Посполитої.
У відділі рідкісних і цінних видань Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.Тімірязєва зберігається один з ранніх варіантів «Saxon», складові якого побачили світ впродовж другої половини XVI ст. Всього до його складу увійшло шість алігатів:
1. «Porządek Sądów y spraw miejskich prawa Maydeburskiego» (Краків, [s.a.]). Вперше твір у друкованому вигляді побачив світ 1559 року. Титульний аркуш та шмуцтитул першої частини даної книги втрачено, тому встановити рік видання складно. Твір складається з чотирьох частин, присвячених загальним основам судоустрою, судочинства, злочинам і системі покарань. Всього 140 аркушів. Друковану пагінацію римськими літерами хтось з користувачів продублював рукописними арабськими цифрами. До основного тексту автором доданий реєстр (предметний покажчик) (8 арк.) та «Сентенції» – вибрані фрази зі Святого Письма, доречні до деяких судових випадків (4 арк.). Наприкінці алігату є напис про його приналежність Кам’янецькому магістрату.
2. «Artykuły Prawa Maydeburskiego, które zowią Speculum Saxonum» (Краків, 1565) – перший перекладний твір Гроїцького основ магдебурзького права, що вперше вийшов друком 1558 року. Це був скорочений переказ Sachsenspiegel («Саксонского зерцала») й Weichbild (збірника магдебурзького права). Завдяки цій праці подібні збірки отримали назву «Saxon». Римська пагінація (64 арк.) також продубльована арабськими цифрами тим самим почерком. До даного твору автором також складено предметний покажчик (8 арк.)
3. «Ten Postępek wybran iest z praw Cesarskich» (Краків: Друк. Лазаря Андрусовича, 1582) присвячений кодифікації кримінального права. Перше видання твору було здійснено 1560 року. Ґроїцький намагався прилаштувати Кароліну, тобто кримінальне уложення імператора Карла V (1500-1588) до польських звичаєв, причому помітна тенденція автора до пом’якшання покарання.
4. «Reyestr do porządku y do artykułów prawa Maydeburskiego i Cesarskiego» (Краків, 1567). Цей алігат є першодруком, який входив до складу спеціальної правничої збірки, що містила попередні три роботи. Автор склав абетковий покажчик слів і юридичних термінів (іноді з їхнім тлумаченням) з посиланням на вищеназвані твори. У «вінницькому» збірнику 3-й та 4-й алігати певний час використовувалися як окремий конволют, адже їхня рукописна пагінація аркушів суцільна.
5. «Tytuły prawa Maydeburskiego do porządku i do artykułów». Титульний аркуш втрачений, тому встановити рік друку складно. Перше видання також було здійснено 1567 року. Цей трактат про цивільне право є продовженням «Artykuły prawa magdeburskiego». У даному примірнику є втрати окремих аркушів, але пагінація вказує на попередню наявність 189 аркушів основного тексту та 12 аркушів предметного покажчика.
6. «Ustawa płacey y Sądów w Prawie Maydeburskim» (Краків: Друк. Лазаря Андрусовича, 1562) – невеличкий твір (8 арк.), що містить статут про штрафи за злочини, а також оплату за судові послуги. Тут вперше було подано текст присяги судових чиновників. До даного примірника доданий рукописний текст присяги кам’янецького регента (або маршалка), який він оголошував для збору податків. Даний документ міг з’явитися тільки після 1670 року, коли у Кам’янці-Подільському вперше було створено таку виборчу структуру магістрату як «рада 40 мужів», що згадується у тексті.
Для зручного користування книгами автор та його друкарь додали до основного тексту реєстри (предметні покажчики) та глоси, що пояснюють зміст окремих параграфів і термінів. Але комусь з чергових користувачів зводом цього було недостатньо, тому бібліотечний примірник містить ще рукописні маргіналії, які за змістом умовно можна розбити на три групи: пояснення термінології, короткий зміст матеріалу та відсилка до інших дотичних законодавчих норм.
Виявлений конволют має невеличкий книжковий блок in-quarto з палітуркою обтягнутою шкірою брунатного кольору, корінець з бинтами та рослинним тисненням. На верхній кришці обкладинки, на правому боці форзацу та лівому боці нахзацу є рукописні написи польською мовою чорним чорнилом про назву зводу. На наш погляд, обкладинка і написи були зроблені після 1670 року, коли у Кам’янці-Подільському з’явилася посада регента, але до 1764 року, коли новий власник Матеуш Миколай Францишек Олександер Тшемеський, можливо юрист, зафіксував своє право на книгу на правому боці форзацу та його зворотному боці, а на лівому боці нахзацу констатував закінчення читання книги. Згодом звід опинився у Вороновицькому костьолі, що засвідчено вертикальним написом знизу догори вздовж лівого краю лівого боку форзацу. На правому боці нахзацу читаються кириличні літери у вигляді слова «Предпісаніе», що писане напівуставом. Є ще кілька рукописних записів, зміст яких ще не розшифровано.
Ми вважаємо, що даний конволют формувався поступово, з різних частин, адже алігати мають різний час друку, їхня рукописна пагінація різна, але для 3-го (1582 року друку) та 4-го (1567 року) – наскрізна, тобто попередня прилежність друків була різною. Разом з тим даний підбір творів Ґроїцького, ймовірно, був загальноприйнятим, адже подібні 2 конволюти зберігаються у Центральному державному історичному архіві у м.Києві1. Старіший збірник комплектувався з приблизно тих самих друків, що й «вінницький», новіший – з видань початку XVII ст., різняться вони тільки порядком алігатів. Ймовірно, вже у XVII ст. такий склад зводу був сталим.
Цінність подібних конволютів вже визнавали у XVIII ст. Так, в архівних документах Комісії для кодифікації малоросійського права, що діяла на Гетьманщині у 40-х роках, неодноразово згадується про нестачу правничих книг через їхній фізичний дефіцит і високу вартість. Для придбання Литовського Статуту, «Саксону» (у даному випадку творів Павла Щербича про Магдебурзьке право), «Порядку» та сеймових конституцій Військова Генеральна канцелярія 1764 року виділила 100 руб2. Саме через високу вартість зводу ми й припускаємо, що Тшемеський був юристом і мав потребу у професійній літературі.
Відомий український історик Н.Яковенко наголошує на особливому ставленні до юридичних проблем у ранньомодерній Україні. Вона висуває і захищає гіпотезу про характерну для українців «гіпертрофовану увагу до правничих сюжетів як головного арґументу окремішності української спільноти»3. Звідси майже сакральний статус правничої літератури того часу, адже незважаючи на постійне активне використання подібних книг впродовж декількох століть, вони досі мають доволі репрезентативний вигляд, що підтверджує і вінницький примірник, рукописні маргіналії якого ще чекають на окреме дослідження. Крім того, даний примірник має особливе значення як історичне джерело, адже містить рукописний текст присяги кам’янецького маршалка, та як меморіальний предмет, адже використовувався у Кам’янецькому магістраті.
Література:
1. Каталог стародруків Центрального державного історичного архіву України у м.Києві, 1494-1764 / Упоряд.: Г.В.Боряк, О.Г.Полегайлов, І.О.Ціборовська-Римарович, Н.М.Яковенко. – К., 1999. – 268 с.
2. Теличенько, И. Очерк кодификации малороссийского права до введения Свода законов // Киев. Старина. – 1888. – Т. ХХІІ. – С. 449-450.
3. Яковенко, Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. – К., 2002. – С.81.