Вінниччина. Туристичне краєзнавство. Проблеми часу
Дорош І. – старший науковий
співробітник Вінницького
обласного краєзнавчого музею
Туристичне краєзнавство будучи серцевиною національного краєзнавства, повністю базується на матеріалах географічного, історичного, економічного та етнологічного краєзнавств.
Саме в цих напрямках більш ширше поставлена проблема розвитку туристичної індустрії ХХ століття. Основними її об’єктами виступали пам’ятки історії, археології, мистецтва, архітектури, природничі пам’ятки, комплекси. Ознайомлення з ними носили більш науковий інтерес, масово-пізнавальний характер соціально-економічного потенціалу того чи іншого регіону, забезпечували ідеологічний підтекст, та з переходом до ринкової економіки туризм може стати бізнесовим інтересом кожного, хто хоче пов’язати свою трудову діяльність з просуванням місцевого туристичного продукту на національний ринок.
Тому сьогодні об’єктом туристичного краєзнавства в області повинна виступати ціла система, що характеризується можливостями території: рекреаційно-туристичний потенціал з інфраструктурою установ, підприємств туристичної діяльності, її організаційними формами управління.
Тоді предметом вивчення стає вся історико-етнокультурна спадщина та заповідний фонд регіону.
Своєчасним є прийняття Вінницькою обласною радою відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 24 частини 1 статті 43 та пункту 18 частини 6 та частини 7 статті 55) в рамках проведення загальнонаціональної акції «Сім чудес України», розпорядження №165 від 27 вересня 2007р. про обласний конкурс «Сім чудес Вінниччини».
В даному випадку предметом досліджень стали відомі і невідомі широкому загалу пам’ятки історії, культури, музеї та природно-охоронні і садово-паркові об’єкти, пам’ятки мистецтва, які розташовані на території області для включення їх в екскурсійні маршрути з метою росту туристичного іміджу Вінницької області.
Згідно рішення 14 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради (№ 449 від 18 грудня 2007 р.) визнано об’єктами «Семи чудес Вінниччини»:
– Браїлівську скарбницю: Свято-Троїцький жіночий монастир XVIII ст., музей П. І.Чайковського і графині фон Н.Ф.Мекк, пам'ятка архітектури XIX ст. (смт. Браїлів, Жмеринський район);
– Державний історико-культурний заповідник «Буша» ІІІ тис. до н.е., V-ХVІІ ст., та геологічна пам’ятка «Гайдамацький яр» (Ямпільський та Чернівецький райони);
– Історико-культурний центр духовності та злагоди: костьол Святого Флоріана ХVІ ст., Свято-Миколаївський чоловічий монастир ХVІІІ-ХІХ ст., синагога ХVІ ст. (м. Шаргород);
– Національний музей-садибу М. І. Пирогова (м. Вінниця);
– Немирівське городище – Великі вали VІІ-VІ ст. до н.е. (села Сажки, Озеро, Немирівський район);
– Палац Потоцьких, пам’ятка архітектури ХVІІІ ст. (м. Тульчин);
– Лядовський скельний монастир ХІ-ХІХ ст. тепер Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир Української Православної Церкви (с. Лядова Могилів-Подільський район).
Серед об'єктів, що носитимуть назву «Перлини Поділля» є:
1. Архітектурно-парковий комплекс «Палац Грохольських-Можайських», пам'ятка архітектури XVIII ст., смт. Вороновиця Вінницького району;
2. Батозька битва 1652 р. (історичні місця біля с. Четвертинівки Тростянецького району).
3. Грушанська свита (геологічна пам'ятка, с. Грушка Могилів-Подільського району).
4. Кармелітський монастир (пам'ятка архітектури XVII ст. м. Бар).
5. Комплекс пам'яток архітектури і містобудування національного значення «Мури» (Домініканський собор, ХУІІІст. та Єзуїтський монастир, XVII ст., м.Вінниця).
6. Кратер астероїда – Іллінецька астроблема (с. Лугова Іллінецького району).
7. Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського (м. Вінниця).
8. Літературно-меморіальний музей М. Стельмаха (с. Дяківці Літинського району).
9. Михайлівська церква (пам'ятка архітектури XVIII ст., с. Дашів Іллінецького району).
10. Місто-курорт «Хмільник – радонова скарбниця».
11. Музей гончарного мистецтва (с. Новоселівка Гайсинського району).
12.Музей просто неба (родова усипальня Ігнатових, млин ХІХст., с.Круподеринці Погребищенського району).
13.Музей-садиба академіка Д. К. Заболотного (с. Заболотне Крижопільського району).
14.Одвічна Русава («Сонна поляна», урочище «Глибокий яр», «Яланецька скеля», мурована церква, кладовище кінця XIX ст., будинок лісника та млин кінця XIX – початку ХХ ст., с. Стіна Томашпільського району).
15. Олександрівський парк (с. Благодатне Томашпільського району).
16.Палац Вітославських-Львових (пам'ятка архітектури ХVІІІ ст. та парк 1814 р., Д. Мікклер, с. Чернятин Жмеринського району).
17. Палац та парк княгині М.Щербатової ( пам'ятка архітектури кінця XIX ст. м.Немирів).
18. Пам'ятні місця перебування М. Д. Леонтовича (меморіальний музей у м.Тульчин, музей у с. Марківка Теплицького району, музей «Літературна Немирівщина» у м. Немирів).
19. Свято-Преображенська церква (пам'ятка архітектури XVII ст. с. Поличинці Козятинського району).
20. Урочище «Устянська дача» (ботанічний заказник загальнодержавного значення, с. Поташня Бершадського району).
21. Храм Покрови Пресвятої Богородиці (пам'ятка архітектури XVIII ст., с.Каташин Чечельницького району).
Потенціал природних краєзнавчо-туристичних ресурсів, історико- культурної спадщини настільки великий, що при його належному використанні може дати несподівані бізнесові результати. Експонування виставки «Сім чудес Вінниччини», поза межами Вінницької області, у містах: Севастополі, Дніпропетровську є тому прикладом, і показало, що нашими туристичними ресурсами вражені її багаточисельні відвідувачі.
Але на сьогодні є маса проблем в розвитку регіонального туризму, які не дають можливості, в першу чергу, туристичним установам освоювати екскурсійні маршрути по області. Це відсутність менеджменту сфери послуг на місцях, тобто туристичних об’єктах. Відстає розвиток туристичної картографії, видавничої продукції.
Тому любити і оберігати свій край не пасивно, не споглядально, а активно є основним стержнем розвитку сучасного туристичного краєзнавства.
Письмові джерела як основа краєзнавства
та її використання у туристичному краєзнавстві.
Дорош І.А. – старший науковий
співробітник Вінницького
обласного краєзнавчого музею
«Як не має людини без самолюбства,
так немає людини без любові до Батьківщини»
К. Д. Ушинський
Мало любити свій край – його ще треба добре знати. Велику роль в розбудові туристичної галузі відіграє загальнонаціональне краєзнавство і регіональне зокрема.
Без знайомства з першоджерелами не можна уявити географічних кордонів, природничих умов, етнічного заселення, соціально-економічного розвитку краю, місцевих звичаїв та обрядів. Без історичної інформації не може існувати регіональна туристична галузь.
Перші витоки загальних краєзнавчих відомостей можна зустріти в «Історії» Геродота (484-425 рр. до н.е.). В «Руському літописі» (Київ, 1989) подано інформацію про сучасне с. Стара Прилука (1146) Липовецького району, про територію сучасних Козятинського та Погребищенського районів, їх заселеність племенами чорних клобуків, берендеїв, про кількість міст, про битви на теренах цього регіону, тощо.
Цікавим документом виступають в ХVІ ст. описи Вінницького та Брацлавського замків (1545, 1552) в «Srodla dziejowe, 1877» («Історичні джерела. Польща ХІV-ХVІІ ст., Варшава, 1875-1895 рр.) О.Яблоновського. Тут не тільки перелік населених пунктів, їх соціально-економічна структура, прізвища місцевої шляхти – власників, але й стан самих твердинь-фортець. В подорожніх записах (1586) німецького посла зустрічаємо описи населенних пунктів, їх особливості облаштування, забудови: Янова, Пикова, Глинська Калинівського, Прилуки Липовецького районів (В. Січинський «Чужинці про Україну», «Вітчизна», 1991).
Більш відомим і повним для нас, звичайно, є «Опис України»(1638-1650) Гільома Левасера де Боплана, французького фортифікатора, картографа. Завдячуючи його праці, ми знаємо про існування географічних назв, побудову фортечних, захисних споруд на карті сучасної області. Цінними є записи про обряди, традиції українців тощо.
Подорожні нотатки Павла Алепського “Країна козаків” ((1654) теж дають інформацію про політико-економічний стан, особливість українських комунікацій, заселеність, архітектуру та звичаї краю. Шлях із Передньої Азії до Києва та Москви йшов через Молдавську державу входив в кордони Брацлавщини: Дмитрашківка-Горячківка-М’ястківка (Городківка)-Жабокрич-Ободівка-Баланівка-Сумівка-Соболівка-Мочулка-Важна-Янів – Умань, що при існуючих напрямках сучасних магістралей та трас, для нас залишається історичною пам’яткою.
В короткій статті неможливо перечислити всіх авторів тому, звісно, твори українських, російських, польських істориків ХVІІІ-ХІХ ст. в царині опису нашого регіону теж потрібно віднести до наукової краєзнавчої тематики. Це й стосується цілого блоку праць поділлезнавців ХІХ –ХХ ст. В.Б. Антоновича, О.П.Крилова, В.К.Гульдмана, Ю.Й.Сіцинського, М.І.Яворовського, В.Д.Отамановського, Й.Й.Ролле, М.Я.Орловського та ін.
Так, в 1842 р. К. Я. Фліче, Подільський цивільний губернатор, опублікував перший ілюстрований «Атлас Подольской губернии», який вмістив цікаві відомості з історії та культури краю. Значну наукову цінність мали і мають на сьогодні періодичні видання регіону ХІХ-ХХст.: «Труды историко-статистического комитета», «Подольские губернские ведомости», «Подольские епархиальные ведомости». Для північної частини Вінниччини обійтись без описів населених пунктів та статей Едварда Руліковського просто неможливо. Ним залучений величезний потенціал документальних джерел для польського видання «Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich» (Warszawa, 1884).
Велику роль відіграють у вивченні регіональної історії багатотомні видання Тимчасової комісії по розгляду давніх актів (археографічна комісія, 1843) «Архив Юго-Западной России» (1859-1914), «Акты, относящиеся к истории Юго-Западной Руси» (Львов, 1868).
З ІІ пол. ХІХ ст. у суспільстві з’являється інтерес до природи Поділля, її соціально-економічного розвитку, до традицій та обрядів. І тільки відкриття нових комунікацій дало можливість знайомитися з цим регіоном.
З цієї точки зору першим повним туристичним путівником нашого краю можна назвати «Иллюстрированый путеводитель по Юго-Западным казенным железным дорогам» (Київ, 1898). Тут можна знайти не тільки описи можливостей залізничного транспорту, особливостей залізничних напрямків, їх протяжність, але й перші спроби надання туристичних послуг рекреативного відпочинку: вокзали, класність їх залів, готелі, ресторани (їх спроможність), природничі ландшафти, короткі історичні довідки про великі і малі міста, села, курортологічні території, архітектурні пам’ятки.
Наведу тільки один цікавий приклад: “Ямполь сам по себе не представляет особого интереса для туриста… Интерес Ямполю придает его местонахождение на берегу реки Днестра, который своими живописными видами, характерными берегами приобрел давно известность и вызывает восторженные отзывы истинных любителей природы ». В.Дедлов говорит: «Если вас тянет на Рейн и на Эльбу, но Днестр от вас ближе, – поезжайте на Днестр. Это действительно прелесть, действительно рай». Якою влучною є ця, сторічної давнини, характеристика. І сучасною виглядає подорожня розповідь екскурсовода «вглядываясь в открывающуюся из окон вагона панораму Могилева, путник может различить пятикупольный храм с отдельно стоящею колокольнею; это Георгиевская церковь, сооруженная греками. Правее виднеется соборная колокольня, а из-за крыш – купола Николаевского собора, вблизи которого стоит большой костел с двумя башнями».
Особливе місце в путівнику займає інформація про економічно-соціальний стан території: опис прогресивних господарств, дослідних станцій, шкіл, про хліботоргівлю та торгівлю лісом, геологічні розробки. Такі дані в путівнику були розраховані не тільки на подорожуючих але й на бізнесові кола.
Із цих матеріалів випливає, що індустрія туризму була хоч в зародку, але напрямок її інтересів співпадає із сьогоднішнім баченням туристичного краєзнавства. Так це видно з опису Лядівського скельного монастиря (Могилів-Подільський район) , де на його території Дуніним-Борковським на поч. ХХ ст. було забудовано приватний готель-галерею, на жаль, на сьогодні не зберігся.